У наш час в місті Охтирці про­живає велика кількість таланови­тих людей. Серед них: спортсме­ни, музиканти, співаки, поети, письменники. Мені випала наго­да поспілкуватись з одним із них. В'ячеслав Вікторович Копил - спортсмен, каратист, а ще - відверта та щира людина.

Народився в м. Охтирка 29 листопада 1985 року. 1993-го пішов навчатись до першої школи, де нині працює вчи­телем фізичної культури.

Під час навчання активно займався спортом, а саме карате. Перемагав на обласних та республіканських змаганнях. Після закінчення школи вступив до Харківського університету радіоелектроніки, де також постійно брав участь у змаганнях.

2008 року йому було присвоєно звання "Май­стер спорту України". З 2008 по 2009 рік на­вчався в Харківській державній академії фізич­ної культури на магістра. Після навчання почав працювати вчителем фізичної культури в школі №1.

За 26 років, завдяки своїй цілеспрямова­ності, він багато чого досягнув у житті, отримав багато нагород за участь у змаганнях по карате - "Триразовий переможець кубку світу", "Бага­торазовий чемпіон України", "Переможець куб­ку України та міжнародних змагань". У цій людині уособлюється дух справжнього спортсмена, який подає приклад учням школи №1. Також він веде секцію каратистів, де є тренером, її відвідують діти як молодшого, та і старшого віку.

В'ячеслав Вікторович дуже здібний, він вико­ристовує свої талановиті здібності у корисних цілях. І як сам говорить: "У здоровому тілі - здо­ровий дух". Кожному з нас треба прислухатись до цього прислів'я. Адже саме завдяки спорту людина покращує своє здоров'я і життя.

Надалі він мріє присвятити своє життя тре­нерській роботі по карате, докладаючи як мож­но більше зусиль на виховання юних чемпіонів, які відвідують його секцію.

Не дивлячись на все це, він встигає підтриму­вати і свою фізичну форму, покращуючи її з кожним днем. Продовжує брати участь у різних зма­ганнях по карате.

Наприкінці травня у складі збірної України планує виступити на чемпіонаті Європи по кара­те, який відбудеться в столиці Угорщини - Буда­пешті.

Ми маємо пишатися тим, що в нашому місті залишились люди, які не тільки хочуть присвяти­ти своє життя спорту, але й передати це бажан­ня іншим поколінням.