Коли після здобуття Україною незалежності почав я писати про славу Охтирського гусарського полку, істинні патріоти нашого (як і гусарського) рідного краю стали дорікати мені: навіщо, мовляв, пишеш про славу чужинницького полку, бойову одиницю російської регулярної армії, на рахунку якої розгром повстання Болотникова, Костюшки та знищення Запорізької Січі. я відповідав майже віршовано: "Якому б Богу не молились, Якій би владі не корились, бо були такі часи, а славу охтирських гусарів не відняти...". І справді, вона й по нині ще живе. І, вважаю, не згине ніколи, бо хіба можна відняти у героїчної людини мужність і хоробрість, кмітливість і розум, коли вона виконує свій священний обов'язок, скріплений присягою і наказом? Звичайно ж, ні! Вона виконує ще й поклик своєї душі: множити славу свою і зброї... Закінчення. Місто Щелково (годині о 10-ій) зустріло нас - міського голову Ю.Л. Дзюбіна, отамана відродженого Охтирського козацького полку Миколу Очкуренка, козака Сергія Жадана та автора цих рядків - похмурою, з накрапуванням дощу, погодою. Але коли, згідно з програмою, полки (а вони були звідусіль: Санкт-Петербургу, Білорусі, Кубані, Москви тощо) вишикувалися в каре і рушили вулицею міста, дощ припинився. І, навіть, виглянуло сонечко. Чи то воно хотіло подивитися на одне з урочистих дійств, чи догодити велелюддю, яке розлилося по парку і довкола, перед будинком культури, де стояли шеренги -"Охтирські гусари", "драгуни" і, навіть, "французи" на чолі з "Наполеоном". Тут і відбулося з ними перше знайомство щолковців та їхніх гостей. Виступаючі, котрі були запрошені до слова, у т.ч. і я, говорили про історію Охтирського гусарського полку, про його часті далекі походи, про звитяги та окремих героїв. І жоден з виступаючих навіть не натякнув про поразки, бо їх охтирські гусари не мали за всю свою історію. Потім заграв оркестр у парку, де височить пам'ятник Олександру Пушкіну, біля якого напередодні дня народження полку несли почесну варту гусари. Швидко линув час. Влаштувались у замовлених автобусах, всі ескадрони і наша делегація вирушили в Душеново для продовження головних дійств. Незабаром на узвишші почав угадуватися храм Тихвінської ікони Божої Матері та селянські будівлі, які горнуться до нього. А перед в'їздом у село, праворуч мосту через невеличку річку, завиднівся на її берегах наметовий табір (бівак), куди й прямували задіяні в урочистостях ескадрони і гості. Тут решту першого дня, ніч і наступний день до вечора жили дружною сім'єю солдат, корнет і генерал, беручи, звичайно, участь у різних святкових заходах. А потім, трішки відпочивши, за гусарським звичаєм ескадрони рушили до Тихвінського храму. У трапезній, що містилася у новому, збудованому за кошти військових клубів великому будинку (тут настоятель храму опікується церковно-приходською школою для знедолених дітей), відбувся святковий обід. За кухлями російського квасу проголошувалися здоровиці "Охтирським гусарам" та висловлювалися найщиріші побажання. По обіді вишикувані ескадрони та прибулий довколишній люд знову слухали промовців, котрі говорили про історію Охтирського гусарського полку, про його ратні подвиги та невмирущу славу. Під час цього церемоніалу і я щиро подякував керівництву клубу "Охтирські гусари", настоятелю храму та Щолковській раді в особі заступника мера, вручив гусарам привезені подарунки, у тому числі копію Охтирської чудотворної ікони Божої Матері, а настоятелю храму - відеозапис служби з акафистом Охтирського Покровського собору. Подарунки мерії були вручені наступного дня. Тоді ж ласкаві господарі були запрошені нашою делегацією на святкування 350-річчя Охтирського козацького полку та 260-річчя явлення Охтирської чудотворної ікони Божої Матері. Під завісу першого дня урочистостей гурт "Форт-Пост", що складався з 4 полковників, заслужених артистів Російської Федерації, на майданчику церковно-приходської школи дав великий концерт, під час якого і цивільні, і військові вдавалися до танців. Поступово до табору зійшлися ескадрони, де довкола великого багаття (ніч видалася холодною) допізна велись задушевні розмови. Наступний день видався теплим і сонячним. Після сніданку розпочалася підготовка до останнього дійства програми - бою, який розпочався о 13 годині. По позиціях "французів" палили гусарські гармати, а потім у наступ пішли кінні та піші ескадрони... Шкода, що з нами тоді не було фахівців-культармійців, котрі могли б перейняти досвід влаштування грандіозних масових видовищ. Адже в липні і Охтирка мала відзначити 350-річчя Охтирського козацького полку, який з честю проніс через віки високий свій дух. Ще раз подякувавши господарям за чудовий прийом і запросивши військово-історичний клуб клуб "Охтирські гусари" до себе на свята, відбули ми на Україну... А невдовзі, 14-15 липня, того ж таки 2001 року Охтирка відзначила 350-річчя козацького (хтось взяв у дужки ще й гусарського) полку та явлення Охтирської чудотворної ікони Божої Матері. Обидві події - неординарні, адже тісно пов'язані з історією нашого краю, його розвитком. Вони повертають нас не тільки до минулої слави, а й до відродження духовності та національних святинь. Олександр Галкін, краєзнавець |
�����������