Прославивши свої знамена не лише в надійнім захисті рідного міста, а й в успішнім здійсненні неглибоких рейдів до татарських сакм, надаючи допомоги іншим містечкам та слободам у розвіюванні басурманських роз'їздів, які час від часу здійснювали грабіжницькі набіги, Охтирський козацький полк волею долі, а скорше - волею російського царату, який поступово прибирав його під свою «великую руку», через терни Дикого Поля вирушає в краї незнані воювати татар, турків, персів тощо. Перші два далекі походи Охтирський козацький полк здійснив у 1687 та 168і) роках. Тоді він був у складі Російської армії на чолі з головнокомандувачем князем В.В.Голіциним, штаб котрого містився в Охтирці. Другий похід був особливо невдалим для Охтирського та Сумського полків. В обох полках, иго билися з турками та татарами в Чорній Долині під Перекопом, «заледве полтрисга человек осталось в живых». Сам полковник Охтирського полку І.Шерехрестов був тяжко поранений в плече. Через шість років (1695) Охтирський козацький полк здійснив перший закордонний похід у складі армії боярина Б.П.Шереметьева, завданням якого було відволікати увагу татар від Азова, який осаждала армія боярина Шеіна. Більше року охтирчани здійснювали штурм фортеці Кизи-Кермен, а також брати участь в облозі і взятті цілого ряду інших фортець. Поряд з цим слобожани здійснювали ще й охорону державного кордону. З 1696 року для Охтирського козацького полку починається період перетворень. Проводячи свої реформи, Петро 1 почав вводити «рєгулярство» у військове влаштування слобожан. І вже через три роки (1701), ввійшовши до складу українських дивізій, в листопаді вирушив в похід до Нарви, де знову потрапляє під командування Б.П.Шереметьєва. Розташувавшись по кордоні Ліфляндії, охтирські козаки упродовж 1701 року ведуть безперервну партизанську війну. Відзначившись своїми мужністю і героїзмом у битвах під Ерестфером і Гумелівій мизі, в кінці 1702 року повертаються в Україну. Але довго спочивати не довелося. Потреба у захисті південних кордонів від кримчаків не відпала і охтирські козаки вирушають на Дон, де окрім того, беруть участь ще й «в усмирений Булавинского бунта». Під час же воєнної кампанії 1708-і 709 років Охтирський козацький полк оберігає південні кордони у нижнім Придністров'ї. А коли розгромлені під Полтавою шведи, втікаючи, робили переправу через Дніпро біля села Перевалочна, 30 червня взяли участь у остаточному їх розгромі. Після розгрому шведської армії під командуванням самого короля Карала XII майже сторіччя не було великого нашестя з Заходу. Натомість з півдня майже щорічно робили грабіжницькі набіги кримські татари. Тож протягом 1711 та 1713 років охтирські козаки відбивали татарські загони, які дошкуляли Харкову, Охтирці та іншим населеним пунктам. В 1718-1719 роках Охтирський козацький полк, залишаючись лише у військовому відношенні під командуванням командира українських дивізій, в інших сферах діяльності підлягає відомству Київської губернії. Тож через 6 років частина слобожан під командуванням полковника Квітки вирушає у персидський похід, який тривав близько трьох років. В час правління імператриці Анни Іванівни Охтирський козацький полк був уже підпорядкований особливому бригадиру. Тоді був визначений новий його комплект і вперше запроваджені полкові знамена та печатка з державним гербом, а також було «велено» мати свою полкову артилерію. У квітні 1736 року охтирські козаки вирушають в похід на Крим і вже 14 травня беруть участь у штурмі Перекопу, а в червні рубаються з турками під мурами Очакова, після взяття якого залишилися у його гарнізоні і мужньо захищали фортецю проти 40-тисячиої турецької армії, яка намагалася її повернути. Після невдалих спроб турків Охтирський полк довго не стояв на місці. Його чекали нові походи. Так у 1738 році він бере участь у поході до Дністра, під час якого мали «лихие кавалерийские дела» з добірними вершниками паші Іслам-Гірея. Наступного року Ставучанською перемогою охтирчани завершили свою бойову службу в цій 5-річній війні. Настав нарешті час для перепочинку, загоєння ран та поповнення полку новими хоробрими воїнами, несучи однак різну службу. В 1757 році Охтирський козацький полк знову вирушає в похід. На цей раз у Прусію. Охтирчани відважно билися під Грос-Єгерсдорфом проти Фрідріхової кінноти, де спочатку не мали успіху, але потім здобули блискучу перемогу, повернувшись того ж року на Україну. І тут знову починаються нові військові перетворення. 16 грудня 1763 року «последовал Высочайший указ об образовании из Слободских полков Слободско-Украинской губернии», а 3 березня 1765 року Катериною 11 «повелено было Ахтырский слободской козачий полк переформировать в гусарский». Таким чином через 114 років слобідське козацтво набуло нового найменування, своєрідних одностроїв та внутрішньої військової структури, зберігши однак колір козацького полку - зелений, полковий прапор, на якому було зображено герб Охтирки - на голубому полі зелений хрест. А ще гусари зберегли козацький дух: сміливість, мужність і відвагу. Словом, вони вважали себе козаками. Це підтверджує той факт, що в 1851 році вони відзначали 200-річчя заснування свого полку і аж ніяк не 1765-й, коли їх «произвели» в гусари, коли новому найменуванню виповнилося лише 86 років. Тож якій би владі не корились, якому б Богу не молились, охтирчани були вірні козацьким традиціям. Проявляючи безприкладний героїзм, вони здійснили численні переможні походи в краї азійські й європейські (див.: О.Сергієнко, «Охтирські гусари»/ Вишневий цвіт №15,16... березень - квітень 2001 р.) В 1918 році, коли почалася громадянська війна в Російській імперії. 12-й Охтирський гусарський її Імператорської Величності Великої Княгині Ольги Олександрівни полк (таку назву зажив він під кінець свого існування) був розформований, після чого його офіцерський склад влився в білогвардійську армію і при вигнанні барона Врангеля з Криму подався до Туреччини, а рядові гусари пішли на Кубань, нащадки яких мешкають там і донині. Олександр ГАЛКІН |
�����������