Основне слово Похід же Святослава, пов'язаний з сіверщиною, до якої відноситься й наш край, відбувся 955 року, він умислив повоювати мурому, волжських болгар та хозарське царство зі столицею в гирлі Волги Ітиль. Тоді допомагати йому пішли й наші краяни. Всі князі, що сиділи на Київському столі до Святослава і після нього - Володимир Великий, котрий в 988-989 роках ввів християнство на Русі, яке сприяло розширенню економічних і культурних зв'язків, Ізяслав, Всеволод, Свято-полк, Володимир Мономах дбали про розширення, централізацію та зміцнення Київської держави, борячись проти усобиць і чвар. Тож не даремно 12 синів Володимира Великого, сидячи в різних містах, жили в дружбі і злагоді, Борис і Гліб прираховані навіть до святих. Тільки батькові-князю здалося, що мало на Русі міст, і став він зводити нові по Десні, Остру, Трубежу, Сулі та Стугні. В межах нашого краю, як потім і на всій Слобожанщині, за винятком Путивля, Глухова, Воронежа та Білгорода, започаткованого Володимиром Великим 992 року, нових міст не було, бо поруч на півдні нишпорили січовики, з якими маємо приклад боротьби князя Ігоря. Так, 1111 року Святополк з сином Ярославом, Володимир з синами Святославом і Ярополком, Мстислав Всеволодович та Давид Святославович з сином Ростиславом і Давид Ігорович вирушили на половців з Переяславля в другу неділю посту, а в п'ятницю були вже на р. Сулі. В суботу вони пішли далі і були на річці Хоралі. Тут і сани залишили. В неділю пішли ще далі і пройшли на Псел, а потім на ріку Голту, дочекавшись тут воїв, пішли на р. Ворсклу. Тут і хреста цілували і на нього поклали всю надію. З Ворскли вирушивши, дійшли аж до Дону. Через 59 років кн.. Мстислав Ізяславович з братами громив тих же половців на р. Упгі (Орелі) та на р. Снопород (Самарі). Настигнувши половців коло Чорного лісу, побили їх, а інших «руками побрали». А тих, що втекли, гнали аж на Ворсклу. Наступного, 1171 р., у Петрів день (29.VI) Ігор Святославович, зібравши війська свої, поїхав за р. Ворсклу і стрів половців, які тут підстерігали «язика». Він захопив їх, і розповів йому колодник, що хани Кобяк і Кончик пішли до Переяславля. Почувши це, Ігор поїхав супроти половців і переїхав Ворсклу коло Лтави. Невдовзі зустрів їх. Рать половців була мала, тому в битву не втрутилась, и втекла, залишивши всю свою здобич. Інші загони половців пустошили землі коло м. Серебряного та Бруча. Дружина Ігорева, настигнувши їх, тих побила, а інших захопила. Так поміг бог християнам у день святого пророка Ілії, - йдеться у «Літопису Руському». Після князя Володимира Мономаха, коли він перед смертю посадив своїх синів у старих і нових містах, між ними почалися чвари і усібні війни за Київський стіл, що й призвело до роздробленості колись могутньої держави - Київської Русі. Спроби Мстислава Володимировича вести політику, спрямовану на зміцнення загальноруської єдності, успіху не принесли: держава розпалась на окремі 18 князівств і знесиліла, а отже не могла протистояти навалі орд Чінгіс-хана (битва на Калці 1223 р.) і хану Батию в 1240-х роках. Навала монголо-татарських орд завдала великої шкоди роздробленим князівствам, в т.ч. й Переяслав-Чернігівському, до якого відносились землі й нашого краю, рідко заселені й до того. Значна частина загинула в борні, інших - майстрів, дівчат забрано в ясир, багато розбрелося по лісах і байраках, де потім довго жили невеликими групами в землянках. Основна ж маса сіверян пішла за Дніпро під могутню ще тоді руку галицько-волинських князів, де й жили аж до середини XVII ст., коли почалися утиски і тортури польських панів і католицької церкви. Сваволя польської шляхти і католицьких ксьондзів досягала свого апогею не лише в західних землях, а й по всьому Правобережжю і навіть на Полтавщині. Розрізнені козацькі наступи та селянські повстання проти польських і ополячених українських можновладців Конецьпольських, Вишневецьких, Потоцьких та інших успіху не мали. Прикладом таких сумних подій можна назвати битву під Кумейками, Переяславом, під Голтвою на Полтавщині 1638 року, коли на допомогу прийшов навіть гетьман Остряниця. Повстання потерпіло поразку. Остряниця, не бажаючи повертатись на Запоріжжя, де б поляки накинулись на нього і його козаків, пішов у Дике Поле і заснував там перше поселення, на Сіверському Дінці і його притоці Чуговці, Чугуїв. Подальша доля нашого краю пов'язана з масовим переселенням українців з-за Дніпра, Полісся, Волині, Черкащини. Часто в урядових документах Росії переселенців називали «черкасами». Переселенці-українці зустріли найліпші умови для розвитку землеробства і промислів. Земля Охтирщини - це в основному тучний чорнозем. Береги численних річечок, їхні долини були багаті на сіно, а в самих річках і озерах гуляли численні види риб. Головною водною артерією була тоді судноплавна Ворскла, яку оточували правічні ліси, часто заболочені, важкодоступні і дикі. В лісах і степах, особливо в Дикому Полі, водилися численні звірі і птахи. Деінде, навіть, гуляли дикі коні. Частина поселень - слобод - з'явилася ще в кінці 30-х - початку 40-х років, в тому числі й Охтирка, які стали потім складовою частиною великого обширу, названого Слобожанщиною або Слобідською Україною. Використана література: 1. Літопис руський, Київ, видавництво «Дніпро», 1989. 2. Украинская Советская Социалистическая республика, энциклопедический справочник, Киев, 1987. 3. Россія, полное географическое описан іе нашого отечества, С-Петербург, изданіе А.Ф.Девріена, 1093 4. Грушевський М., Історія України-Руси, т. 1, Київ, «Наукова думка», 1991 5. Ковпаненко Г, Племена скіфського часу на Ворсклі, Київ, «Наукова думка», 1967 6. Паік В., Корінь безсмертної України і українського народу, Львів, «Червона Калина», 1995 7. Сахаров А., Троцкий С, Живые голоса истории, Москва, «Молодая гвардия», 1971 8. Краеведческие записки, выпуск 1, Ахтирка, 1961 Олександр ГАЛКІН |