Розпочинаємо серію історичних публікацій з нагоди 370-річчя заснування Охтирки

Переднє слово

Яку б історичну добу не взяли ми для прикладу - Шелденську (600-300 тис. р. до н.е.) рай якої міг бути не в Єгипті чи багнистій Месопотамії, як то передбачалося раніше, а на землях України, де був рівний та урожайний степ, чисті рибні води рік, маси диких звірів і чудове підсоння, сліди якої (50 кам'яних виробів) віднайдено 1946 року ар­хеологом Борковським в Луці Врублевській, над Дністром, поблизу Кам'янця-Подільського; Ашельську (300-100 тис. р. до н.е.), зна­ряддя праці якої знаходяться аж по лінії Львів - Луцьк - Житомир - устя р. Ворскла - Суми, верхів'я Дону; Мустьєрську (100-40 тис. р. до н.е.), стоянки людей якої вияв­лено на Подністров'ї, Дніпрі, Дон­ці, поблизу Житомира, Кодака, Очкурі (Крим) - все це обживані території так званого старого палеоліту. В молодшому ж - маємо Оріньяцьку (40-28 тис. р. до н.е.), поселення якої були на Кирилів­ській вулиці Києва, в Гонцях на Полтавщині та у Мезіні над Дес­ною; Солютренську (28-25 тис. р. до н.е.) та Мадленську (25-8 тис. р. до н.е.), зразки культури яких знайдено в Кирилівці біля Києва, Гонцях біля Полтави та Мізині над Десною, а також в селах По­горіле на Чернігівщині, Миневки на Ізюмщині, біля Кам'яної Мо­гили, розкопану нашим земляком-археологом М.Рудинським, поблизу с. Збанки і на Волині, на Мелітопольщині, на Більському городищі тощо.

У згаданих місцях віднайдені також предмети побуту й ближ­чих до нас епох - Мезоліту, Нео­літу, Енеоліту, міді, бронзи та за­ліза. Все це говорить про те, що на території сучасної України ще в льодовикові часи жили люди з за­родками високої цивілізації.

Великі цивілізації світу не мо­гли постати там, де не було осілос­ті й задовго, перед осілим життям, розвинутих культурних надбань. Одним з перших таких осередків-вогнищ був басейн Дніпра-Дністра як великий шпихлір і вогнище найстарішої культури, яку вчений В.Хвойка від містечка Трипілля, що на південь від Києва, назвав 1890 року «трипільською», яку ще називають культурою мальованої кераміки. Ця культура в Праукраїні розквітла упродовж довгого часу, принаймні від 7 тис. літ до н.е., або й раніше, про що говорить селище в садибі Завалля в Києві. І що цікаво, в час свого розвитку ця культура була єдиною в Європі. І, мабуть, у всьому світі.

Підсумовуючи наведені вище історичні факти, можна стверджу­вати, що коріння нашого україн­ського народу сягає в найглибші віки і наводить на думку, що тут, на терені України, виникла чи не найперша в світі цивілізація.

Восени 1994 року шведське по­сольство в Україні зорганізувало дискусію майже 400 інтелектуа­лів з понад 30-ти країн світу, яка відбулася в дуже цікавій формі спільної подорожі «Із варяг у греки», подорож за три моря (Чорне, Мармурове, Егейське). Ця акція на грецькому кораблі під промовистою назвою «Світовий Ренесанс» спричинилася до показу всьому світу нашого історичного коріння.

Серед інтелектуалів були й наші письменники Роман Іванчук, Юрій Покальчук, професор Анатолій Погрібний, філософ Тарас Возняк та Юрій Прилюк. Всі вони, спира­ючись на лінгвістичні, топонімічні та історичні корені доказово пере­конували, що над Дніпром, і Россю справіку жили наші предки з висо­ким рівнем духовної та землероб­ської культури.

Таких історичних дійств-дискусій маємо сьогодні сотні, й сотні. Можливо на «Світовому Ренесансі» - кораблі розпоча­то справжній світовий ренесанс української нації у вселюдській історії.

Звичайно, кожна людина має право на власну думку, або, як у народі мовиться, - «усяка голова має свій розум». Так було спокон­віку. І в той же час є численні се­редовища з узгідненими, глибоко аргументованими поглядами, які укладаються у спільне річище. Адже наука не має права роздво­юватися, тобто мати дві думки. Вона має висувати незаперечні аргументи, як і про те, наприклад, що порогом історичних часів для українського народу можна вва­жати IV ст. н.е., коли починаємо вже дещо знати саме про нього, бо перед тим про наш народ можна говорити тільки як про частину слов'янської групи, адже прослід­кувати життя народу в еволюції не можливо, а тільки в культурних результатах тих довгих віків пере­дісторичного життя.

Розселення українсько-руських племен на землях теперішньої України припадає якраз на по­чаток їх історичного життя. Тут уже ми можемо прослідкувати життя нашого народу в еволю­ції, а саме суспільно-економічну еволюцію цієї доби, яка харак­теризується такими фактами, як двоїстість громади і дружини, створення купецько-боярської капіталістично-земельної верстви, сильний розвій (і потім занепад) торгівлі, сільського господарства і промислів. Це перший етап пере­хідного періоду.

Серединою XIV ст. напинається другий період нашої історії, коли українські, землі входять до складу двох сусідніх держав - велико­го князівства Литовського і коро­лівства Польського, коли форми суспільного побуту і культурного життя, вироблені століттями са­мостійного політичного життя, піддаються різким перемінам під виливами польського і перейнято­го римського і німецького права.

Історією народної боротьби з ворожим суспільно-політичним устроєм з метою його повалення і реформування суспільних відно­син відповідно народним ідеалам справедливості розпочинається і довгий час триває третій етап роз­витку нашого народу.

На них ми коротенько й зупини­мося далі.

Олександр ГАЛКІН