Приймальня будь-якої пори року нагадує квітучий зелений оазис. Розмаїття квітів і декоративних рослин у горщиках прикрашає підвіконня, стіни, шафи та підставки довкола столу, на якому розташована оргтехніка. Та й сама секретарка Лідія Григорівна Кузьменко, по сумісництву ще й юрист-консульт цієї процвітаючої сільськогосподарської фірми нагадує тендітну і, водночас, яскраву квіточку. Зеленоока, світлокоса, охайна, незмінно привітна та усміхнена. Всім своїм єством випромінює вона позитивну енергетику і разом зі своїми квітами, вирощеними власноруч з великою любов'ю, створює у приймальні добру й чисту ауру. Тож саме з цієї приємної теми розпочалася наша розмова з Лідою.
"Я вірю, що у кожної квітки є своя душа, свій характер. А тому завжди з величезним задоволенням розмовляю зі своїми рослинами. У мене їх вдосталь і вдома, і, як бачите.'в кабінеті. Хочеться створити гарний настрій та затишок для всіх, хто приходить до офісу нашої фірми", - ділиться вона своєю пристрастю. Тим часом уловлюю від співрозмовниці тонкий аромат парфумів та звертаю увагу на ніжні руки, випещені пальчики з манікюром і думаю про себе, що такими пальчиками, дійсно, тільки по клавіатурі комп'ютера клацати та квіточками займатися. Бо неодноразово зустрічала на Охтирському базарі представників сільської інтелігенції, котрі купували і яйця, і сало...
Зважаючи на Лідину доброзичливість, обережно ставлю запитання про секрет її "білих ручок". Розкриваючи цей неабиякий "секрет", вона аж сміялася: - Тримаємо з чоловіком Володимиром Васильовичем, до речі, фельдшером швидкої допомоги Чупахівської селищної лікарні, - двох корівок, двійко теляток, четверо поросят, гусей і т.д. Вирощуємо на городі все, що тільки можна. Отож цими пальчиками і корів дою, і годую живність, і в землі пораюся. Для чорнової роботи рукавички є, а у будинку, який звели 10 років тому на місці купленої старої садиби, є гаряча і холодна вода, колодязь у дворі. Якщо митися щоденно та не лінуватися доглядати за собою, то й запах від худоби не всотується в тіло та одяг, і руки будуть "біленькі". Ото й увесь Лідин секрет.
Взагалі, вона належить до когорти неординарних сільських жінок. Восьмий рік працює в агрофірмі Кужеля, до цього сім років трудилася секретарем Грінченківської сільської ради, девять років на добровільних засадах виконувала обов'язки обрядового старости. Та не просто виконувала, а на основі народних традицій сама писала індивідуальні сценарії весільного обряду під кожну пару молодят, який проводила у живому супроводі сільського ансамблю. Бувало, по 3-4 пари розписували у клубі, згадує Лідія.
Чи відчуває вона себе, незважаючи на щоденну завантаженість, щасливою жінкою? Сто разів -так! Двадцять років дружно живе у парі зі своїм чоловіком Володимиром. їхнє знайомство відбулося дуже цікаво і доленосно. Родом Лідія із Недригайлівського району. Спершу сподобалася вона тітці майбутнього нареченого, своїй землячці.
Та написала племінникові листа з Лідиною адресою, котрий тоді служив у лавах Радянської Армії. Зав'язалася переписка. Відслуживши, Володимир приїхав у Лебедин, де навчалася Ліда, познайомилися по-ближче, по-справжньому покохали одне одного, побралися. А коли народився первісток Євген, на запрошення свекрухи Параскеви Трохимівни та свекра Василя Микитовича, перебралися у село Грінченки Охтирського району. Згодом лелеки і доньку Юлечку принесли. Старші Кузьменки стали для Ліди батьками. Десять років, доки молоді будували власну хату, прожили у купі в мирі та злагоді. Діточки виросли на бабусиних казках, де завжди перемагало добро. Виросли трудолюбивими і порядними. Прекрасні знання отримали у Чупахівській школі, що дало можливість вступити до вищих навчальних закладів.
Діти - радість і гордість мами Ліди. Євгеній закінчує машколедж СУМДу і отримає спеціальність програміста, а Юлечка - нині студентка факультету харчових технологій та інженерії Сумського Національного аграрного університету - майбутній менеджер ресторанного бізнесу. За словами героїні моєї розповіді, батькам ніколи не було приводу кричати на своїх дітей. Дідусь та бабуся і досі стараються допомогти студентам. Ліда всією душею дякує їм за це. А ще за те, що була і є для них не невісткою, а донькою. Хіба такі взаємини з батьками чоловіка не щастя для жінки? Та все ж для повного щастя Ліді трішки не вистачає. Не вистачає... онуків!
- Я так люблю маленьких діточок, так онучків хочеться! Ось у мене є подружка, дворічна дівчинка Женя. Як побачить мене, біжить, рученята простягає і кричить радісно - Лі-і-да! Швише б своїх дочекатися,- ділиться Ліда мріями. Щаслива жінка і щаслива мама, щаслива трудівниця, котрій робота до душі і в радість. І вона з гордістю може про це говорити як і про те, що живе у красивому селі Грінченки, де завдяки успішній діяльності сільськогосподарського підприємства "Десна" під керівництвом мудрого керівника О.В. Кужеля люди мають роботу і віру у завтрашній день своїх дітей. У таких селах і жінки завжди залишаються жінками-квітами.
Яна Андропова
Розділи 
