Головна arrow Наше місто arrow Земляки arrow Шлях до подвигу
Шлях до подвигу Печать
Автор Газета "Лидер"   
10.05.2010 г.

Того року рано повернулися лелеки в рідну сторону. Принесли на своїх стомлених крилах ключик від сонця. Пара гордих птахів довго кружляла над селом і нарешті облюбувала собі високого ясена над маленькою хатинкою, критою соломою, на околиці В'язового.

 Петро Симон не міг зрозуміти, що ж саме сподобалося лелекам із їхньої бідності? Адже це вперше вони тут. А старенька бабуся відразу нагадала всім народну мудрість: де живе лелека - там щастя живе. Бо він - сонячний птах. Зустрічає сонце вранці й проводжає його на спочинок увечері.

Тепер разом з птахами і сім'я Симонів зустрічала рано вранці небесне світило і пізно ввечері проводжала на спочинок, падаючи від утоми з ніг. Так ішли дні за днями: у роботі, у клопотах про завтрашній день.

І він настав - 12 квітня 1920 року. Того дня лелеча пара на зорі піднялася з гнізда високо в небо, радісно клекочучи і вітаючи сонце, а може, не лише його, а й маленького хлопчика, який того пам'ятного дня прийшов у цей світ. Мама назвала свого улюбленця Васильком, таким ніжним і водночас величним українським ім'ям. Хіба могли прості трударі знати, ким стане їхній синок? Дні спливали за днями, роки за роками. Ось він уже і школярик: відразу пішов до 4 класу. Маленький, допитливий, працелюбний. Кращий учень у школі. Усі односельці гордилися успіхами Васі Симона. Але чорна тінь сталінських репресій накрила оселю трударів. І батька у 1937 році було репресовано.

Проте юнак, незважаючи. на клеймо "сина ворога народу", продовжував наполегливо вчитися і мріяти про навчання в Харківському авіаційному інституті. Та дорога до цього навчального закладу йому була закрита. Лише через багато - багато років онук Василя Симона - Віталій здійснив мрію свого дідуся і в неповні 16 років став студентом ХАІ.

Мрія про вищу освіту не покидала хлопця. І в 1938 році Василь Симон став студентом Харківського університету. Звикнувши з дитинства до нелегкої селянської праці, продовжував трудитися і на студентській ниві. Скромного, працьовитого, чуйного юнака поважали викладачі, любили студенти. Здавалось, на обрії лише удача, щастя, улюблена робота.

Та цим мріям не судилося здійснитися. Війна все перекреслила. І Василь Симон, як і багато його друзів по університету, у вересні 1941 року рив окопи, будував укріплення, виконував будь-яку роботу, аби затримати просування ворога в глиб країни. У липні 1942 року Симона направили до Новоград - Волинського піхотного училища. І знову наука, наука боротьби з ненависним ворогом. Наука дні і ночі, адже війна. Це робота, найтяжча з усіх робіт; відомих людині. І юнак наполегливо готував себе і До цієї роботи. Закінчивши училище у званні лейтенанта, командував мінометним взводом. Фронтові дороги. Скільки їх пройшов молодий лейтенант Симон?!

Бої на Курській дузі. Потім 1 Прибалтійський фронт. Поразки і перемоги, радощі і смуток, втрата фронтових товаришів. А як там дома, у рідному В'язовому? Чи живі, здорові рідні? Листи від сина йшли мало не щодня. А вони жили листами від сина, які писав він мало не щодня. Жили і вірили в завтрашній день без війни, вірили в щасливе повернення улюбленця сім'ї, вірили, вірили, вірили...

І цієї віри додавали горді птахи, які щороку поверталися на подвір'я Симонів. "Хай береже тебе доля", - день і ніч молилася мама.

І доля берегла мужнього воїна. 23 червня 1944 року 801-й стрілецький полк 235 стрілецької дивізії прорвав міцно укріплені позиції ворога в Городецькому районі Вітебської області і стрімко просувався вперед. Група бійців на чолі з командиром взводу Василем Симоном на підручних засобах під сильним вогнем противника однією з перших переправилася на протилежний берег Західної Двіни. І оволоділа тут плацдармом. Гітлерівці кинулися в контратаку. Та відважні воїни, ціною власного життя, утримували плацдарм до підходу основних сил полку. Командир взводу Симон, показуючи особистий приклад мужності і відваги, підтримував солдатів.

Невелика група захисників знищила понад 150 фашистських солдатів і офіцерів. Саме завдяки стійкості радянських бійців, підрозділи полку успішно здійснили переправу через Західну Двіну.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 липня 1944 року за виявлену мужність і вміле керівництво підрозділом під час захоплення і утримання плацдарму на березі ріки Західна Двіна, Василю Петровичу Симону було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

А попереду ще майже рік страшної війни, де кожен день бої, кров, смерть... Лише в 1946 році старший лейтенант В.П.Симон демобілізувався з лав Радянської Армії. А 1948 року, закінчивши Харківський університет, студентом якого був ще до війни, став педагогом, учителем фізики.Мирне життя, улюблена робота, що ще потрібно людині для щастя? І Василь Петрович Симон наполегливо працював. З вересня 1948 по серпень 1955 року - завідуючим Грунським відділом народної освіти. З 1955 року по 1961 рік
- учителем фізики Куземинської середньої школи. З вересня 1961 року по серпень 1967 року - директором В'язівської 8-річної школи. З 1967 року по травень 1980 року - В.П.Симон працював заступником директора з навчально-виховної роботи в середній школі № 1 м. Охтирки. Його педагогічний стаж - 32 роки. Це роки, віддані освіті, школі, дітям.

31 березня 1999 року Василя Петровича не стало. Немає серед нас мужнього воїна, невтомного трудівника, чесної, порядної людини, та є невмируща пам'ять про нього. Він живе у своїх дітях - Григорію й Ользі, у своїх онуках - Віталію і Дмитру, у пам'яті сотень випускників, яким видав путівку в життя.

■ І. Галкіна

 

����������� 

 
+1 #2 SVAT 12.05.2010 21:06
Золотой был человек.
 
 
+1 #1 _yt_ 10.05.2010 15:41
Пам'ятаю його. Зовні простий, з гумором. Відразу й не подумаєш, що в нього таке героїчне минуле.
 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg