Метою експедиції «Материнські долі» є виховання шанобливого ставлення до жінки-матері, - вважають учасники експедиції, учні Охтирської ЗОШ № 2: Сліпенко Юрій, Пісна Тетяна, Кімлик Оксана, Олефіренко Дарина, Агапова Вероніка, Барабаш Аня, Загребельний Владислав, Нагорний Богдан. Вони підготували розповідь про багатодітну родину Брциєвих, подану нижче.

Яскравим прикладом берегині свого роду є БРЦИЄВА Ольга Борисівна. Багатодітна матір, вона виховала 10 дітей - 8 хлопчиків і 2 дівчаток. Усі вони навчалися й навчаються в Охтирській школі № 2.

Члени краєзнавчої експедиції поцікавилися в Ольги Борисівни, як живеться її багатодітній родині в цей непростий час.

По закінченні інституту в 1972 році за розподілом поїхала працювати на склозавод „Дагестанстанські вогні" інженером-технологом. Після стажування мене направили в цех по виробництву посуду із кришталю. У цьому ж цеху мій майбутній чоловік працював художником-склодувом. Я помітила, що ця людина не схожа на інших: неординарна, талановита. Його роботи виставлялися на Виставці досягнень народного господарства в Москві.

Зустрічалися ми впродовж року, час проводили дуже цікаво: відпочивали на узбережжі Каспійського моря, їздили в гори. Батьки чоловіка прийняли мене в сім'ю доброзичливо.

Я, молодий спеціаліст, отримала однокімнатну квартиру, в якій і почали вити сімейне гніздечко. У Дагестані в нас народилося двоє синів.

У 1975 році за сімейними обставинами, (у мене померла сестра, залишивши двох неповнолітніх дітей), ми змушені були переїхати в Охтирку. Деякий час діти сестри жили в моїй сім'ї.

В Охтирці у нас народилося ще шість синів і дві доньки.

Я не змогла знайти роботу за спеціальністю й працювала на швейній фабриці диспетчером. А мій чоловік - художииком-оформлювачем в Охтирській художній майстерні.

- Ваш чоловік, Вагид Борисович, - талановитий художник. Від кого в нього хист до малювання і кому він передався з дітей?

- Як згадує чоловік, любов до малювання відкрилася з раннього дитинства. У початкових класах його перша вчителька відзначила талант хлопчика, хоч у сім'ї ніхто не мав такого дару. З віком цей дар визначив його як художника; при цьому він не тільки малює, а й може працювати зі склом, металом та деревом.

Талант Вагида Борисовича передався не всім дітям. Але художнім сприйняттям світу володіють усі. Закінчили художню школу два сини - Тимур та Євген.

- Розкажіть про сімейні традиції.

- Найсвятіша традиція нашої сім'ї - це збиратися за святковим столом на ювілей мами й тата. І кожен із нас знає, що отримає привітання з днем народження від батьків, братів і сестер. Прокинувшись у день свого народження рано-вранці, ми з нетерпінням чекаємо телефонних дзвінків із привітаннями. Звісно, відразу з'являється святковий настрій. У нас є ще одна традиція - зустріти Новий рік у родинному колі. Кожен із старших дітей намагається приготувати цікаві розваги, конкурси ЙЛя молодших. Але й ми, батьки, Ue залишаємося осторонь, активно підтримуємо дітей.

А ще ми маємо невеличку земельну ділянку. Усі діти допомагають під час посадки, обробітку,Оскільки ми живемо в багатоповерхівці, то такі виїзди на город, на природу всі чекаємо з нетерпінням, адже після трудового десанту обов'язково влаштовуємо невеличкі пікніки.

- Як склалися долі Ваших дітей?

- Наш син Роман познайомився зі своєю майбутньою дружиною ще у шкільному віці. Почуття між ними були яскраві, щирі. Вона - учениця 10 класу, а Роман закінчував училище, отримуючи робітничу спеціальність „будівельник-муляр". Весілля зіграли 6 серпня 1974 року.

Згодом у них народився син і наш перший онук Сергійко.

У 2004 році в Сергійка з'явився братик Іванко. Шість років тому Роман із сім'єю виїхав на роботу до Києва. Пізніше син отримав іншу спеціальність - „кухар по виготовленню суші" й працює в японському ресторані.

Сергійко за час проживання в Києві ввійшов у збірну України з парусного споріу класу „Кадет". Неодноразово виїжджав на змагання з першості Європи й світу, ввійшов у десятку кращих яхтсменів, є шестиразовим чемпіономУкраїни. Цього року вступає до училища „Річкове пароплавство".
Гванко з 1 вересня 2010 р. буде першокласником. Цього свята з нетерпінням чекає уся сім'я.
Наш син Тимур уперше познайомився зі своєю дружиною Іриною в Міжнародному таборі „Артек". Були вони тоді в чотир-надцятирічиому віці

На дитячій дискотеці станцювали разом перший свій танок, разом проводили час у змаганнях, іграх, конкурсах, морських екскурсіях на катері. Друга зустріч відбулася в Охтирці, коли їм виповнилося по 23 роки.

Зустрічалися вони 2 роки й одружилися. Тимур навчається в СУМДу, а Ірина отримує другу вищу освіту за спеціальністю „психолог". Між ними чудові стосунки: кохання, взаєморозуміння, повага.

- Як Вам вдалося зберегти такі щирі, довірливі стосунки між дітьми й батьками?

- Стосунки між нами й дітьми дружні. Звичайно, ми намагаємося буги прикладом для дітей у всьому. Ми живемо в шлюбі 37 років. Шлюб побудований на взаєморозумінні, повазі, любові до дітей, онуків. Діти допомагають батькам, батьки - дітям.

У нас існують „наради", де вирішуються питання бюджету сім'ї, різні ситуації (якщо такі виникають). Ми, батьки, взяли за правило не вмішуватися в стосунки сімей, що будують діти. Це їхнє життя, й вони повинні будувати його самі, як я побудувала зі своїм чоловіком. Ми тільки можемо їм дати пораду, котру вони або приймуть, або відхилять.

- Ольго Борисівно, про що ви мрієте?

- Я дуже хочу, щоб мої діти були здорові, щоб вони стали справжніми громадянами своєї країни, любили Бога й людей, щоб робили добро й приносили користь суспільству.

- Що б ви порадили сучасному поколінню, молодим сім'ям?

- Створення сім'ї - це спільні зусилля й титанічна робота всіх її членів. У суспільстві відношення до багатодітних сімей різне, буває й негативне, і ми з чоловіком це розуміємо. Великих зусиль було вкладено в те, щоб виростити й підняти на ноги своїх дітей. І сьогодні, коли вже всі вони самостійні, дорослі, ми з гордістю можемо собі сказати, що нам є ким і чим пишатися.

Кожна моя дитина - бажана, кожна народжена у любові.

Молодим сім'ям бажаю любові, не боятися труднощів і разом їх долати, пам'ятати, що сім'я - це частинка суспільства.