Головна arrow Наше місто arrow Достопримечательности arrow Михайлівська церква
Михайлівська церква Печать
Автор Газета "Лидер"   
04.05.2010 г.

Архітектурна пам'ятка XIX ст. - Михайло-Архангельська церква, розташована на околиці міста по вулиці Фрунзе. Це був центр колишньої приміської слободи Гусинець, що згодом увійшла в межі Охтирки

Культова споруда збудована на честь Архистратига Михаїла. день якого святкується 21 листопада. Єврейське ім'я "Мі-ка-ель" означає "Хто, як Бог", тобто це той вигук, з яким були повалені ангели диявола як свідчить біблейська легенда.

Шанування святого Архангела Михаїла християнською церквою сягає ще апостольських часів. Щодо Київської Русі, то історики згадують як історичний факт завезення культу Михаїла з Константинополя, який був покровителем цього міста. Приймаючи релігійну спадковість від Візантії, князь Володимир після хрещення прийняв ангельське покровительство і для Києва. Пізніше Архангел Михаїл стає захисником запорозького козацтва. Під час визвольної війни Богдана Хмельницького хоругва з ликом Архистратига Михаїла стає найвищим символом усієї Української держави. Образ цього святого часто використовувався на знаменах козацьких полків і сотень. Напевно, і охтирські козаки будували храм в надії, що святий Михаїл буде їх охороняти, стане їх заступником і покровителем.

В «Историко-статистическом описании Черниговской губернии» знаходимо перші згадки про Михайлівську церкву: «Место, где стоит храм Архангела Михайла, поныне народ называет Гусинкой, а храм его - церковью, что на Гусинце. Так называется местность по реке Гусинке. В древности здесь была особая слобода Гусинец, ныне же поселение сливается с городом и называется частью его». Немає сумнівів, що Михайлівська церква заснована не пізніше 1670 року, бо в охтирських Актах вже за 1675 рік є згадки про Архангельський храм. Свідком цього документу став священник Михайлівської церкви Лев Перехрест, Олексій Федоров - свідок акту 1700 року. У акті за 1734 рік згадується «Ахтырскаго полку села Гусинца Михайловский поп Стефан Алексеев». У архівному фонді Харківської духовної консисторії в документах за 1726 рік збереглися метрики перших п'яти церков Охтирки: Успенської, Покровської, Преображенської, Петропавлівської та Архангельської.

Колишній Архангельський храм Гусинца, один із перших в Охтирці, був невеликим і схожим на простий будинок.

Століття миряни молилися в ньому, та на четвертий день свята Різдва Христового у 1771 році у храмі виникла пожежа від недогорілої свічки, і дерев'яна церква перестала існувати. Із полум'я змогли лише врятувати «очень замечательный по искусной резьбе» іконостас, датований 1721 роком, Євангеліє 1644 року, службові Мінеї в 12 книгах 1741 року видання і кольорову Тріодь 1747 року.

На згарищі почалося будівництво нового храму на честь Архистратига Михаїла, який був освячений в 1775 році. За відомістю 1785 року священник Михайлівської церкви Михайло Зінковський володів 52 десятинами землі (для порівняння: Покровський протоієрей Іоанн Щербинський мав 74 десятини). Ще одна згадка про церкву датується 1787 роком, коли був опублікований атлас Харківського намісництва з історичною передумовою та топографічним описом. Тут є відомості про Охтирський повіт і місто, у якому було 8 парафій (значить, і 8 храмів), серед яких значиться дерев'яна приходська Архангела Михаїла церква. Що спонукало на будівництво нового храму достеменно невідомо.

Із документів Харківської духовної консисторії видно, що кам'яна (цегляна) церква була збудована у 1900 році старанням парафіян. Відомо, що при новозбудованій церкві деякий час стояла стара дерев'яна, на той час недіюча, закрита церква.

Будівництво нового храму тривало не один рік. Ще у 1884 році на перехресті вулиць Церківка і Ковалівка (сучасні Миргородська і Червонофлотська вулиці) були закладеш підвалини сучасної Михайлівської церкви з дзвіницею. Під час будівництва храму богослужіння продовжувалися у старій церкві, яка згодом була розібрана. Поруч зі старою церквою у кутку церковного двору почала діяти з 1895 року церковно-парафіяльна школа для хлопчиків. Школа мала дві класні кімнати, у яких розташовувалися майже чотири десятки учнів. Протягом трьох років учні вивчали арифметику, російську та слов'янську мови, були уроки читання і чистописання. Обов'язково навчали Закону Божому. Через вісім років за наукою прийшли і дівчатка. Та вони вже навчалися разом з хлопчиками у новому, більшому приміщенні школи, що була збудована неподалік від старої. Стару школу переобладнали під бібліотеку і житло для учителів. Та це було не останнє її призначення. Якщо уважно подивитися на огорожу біля церкви по вулиці Фрунзе, можна побачити залишки стін все тієї ж старої школи. У 1903 році школа мала три класні кімнати.

В роки Великої Вітчизняної війни цю будівлю використовували під час фашистської окупації як початкову школу та влаштували нові «господарі» в частині приміщення конюшню. Зараз тут розташований музей Слави, спортзал та навчаються учні початкових класів ЗОШ №11.

Та повернімося до культової споруди, що через роки буде оголошена пам'яткою архітектури місцевого значення. Відомо, що на момент освячення нової однопрестольної церкви у 1900 році богослужіння вели благочинний священник Білоусов, духовний священник Микола Артем'єв і депутат священник Степан Артем'єв.

Храм мав садибну площу 1,25 десятин, орної землі не було. Зате церква мала власний цегляний завод, що був застрахований на 2 тисячі рублів. До парафії належали 2057 парафіян - чоловіків і 2005 жінок. Штат священнослужителів складався із священника, диякона і псаломщика. За рік священник отримував 141 р. 12 коп., диякон -58 р. 80 коп., а оклад псаломщика становив всього 29 р. 40 коп. Цікаво, що священник жив при церкві, а дияконові видавалось церковне квартирне «пособіє».

На жаль, автор унікальної по об'ємно - плановому і архітектурному вирішенню культової споруди, якій не має аналогів на Сумщині, невідомий. За переказами, будувалася цегляна церква дуже довго. Розказували старі люди, що кожного дня від недобудованої церкви від'їжджала підвода за збором яєць, що йшли потім для розчину, яким скріплювали цеглу. Коли стіни церкви дійшли до рівня вікон, то добудовував її якийсь поляк. Документального підтвердження цим фактам немає.

Храм має сильно витягнутий по осі "захід - схід" план. Вхід в церкву розташований з заходу, через 4-ярусну 40-метрової висоти дзвіницю. Внутрішній простір, незважаючи на конструкцію із 4 стовпів, має видовжений характер (базилік), тобто розділений на три повздовжніх частини - нефи. Середній неф, перекритий трьома хрестовими зводами, замінює традиційний в християнських культових спорудах круглий барабан з куполом. Він піднімається над основним розпластаним об'ємом на цілий ярус, сягаючи 15-метрової висоти і освітлюється величезними півциркульними вікнами - по три з кожної сторони. Бокові нефи складають нижній ярус храму висотою вісім метрів.

Дзвіниця приєднана до церкви папертю, яка за шириною рівна середньому нефу, що зразу при вході у церкву відкриває всю глибину інтер'єру. У 2000 році у дзвіницю влучила блискавка, що зруйнувала її купол, який згодом був відреставрований.

У церкві відсутні звичні об'ємні куполи. Середній неф перекритий дахом у 4 накати з низьким восьмигранним шатром посередині, який оточений кокошниками - гостроверхими арочними фронтон-чиками з нішами. В центрі шатра, по кутках центрального і бокового нефів, піднімаються невеликі головки у вигляді цибулі, які встановлені на високих тонкої роботи шийка, що викликають захоплення майстерністю будівельників, які надали крихким на вигляд конструкціям вікову міцність. Таким самим шатром з кокошниками і голівкою завершується і дзвіниця.

Храм збудовано з червоної цегли, і весь зовнішній декор виконаний виключно способом рельєфної кладки. Декоративні елементи взяті із російської, візантійської і романської архітектури і майстерно з'єднані в нерозривне ціле. Вся будова радує око неповторною вишуканістю.

Церква протягом свого існування була діючою, ніколи не перебудовувалася.

Святиня храму - ікона Божої Матері "Всіх скорботних радість", вік якої сягає більше трьох століть.

■ Марія ПОЛІЩУК, методист туристсько-краєзнавчого напрямку міського центру дитячої та юнацької творчості

Фото - don_Markos

 

����������� 

 
+1 #1 Mark 04.05.2010 20:50
На жаль, автор унікальної по об'ємно - плановому і архітектурному вирішенню культової споруди, якій не має аналогів на Сумщині, невідомий.
Давным-давно визвестен Владимир Христианович Немкин
 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg