У Тимофія Харченка є всі підстави аби пишатися своєю мамою

Як повідомила Марія ПОЛІЩУК, методист туристсько-краєзнавчого напрямку Охтирського міського центру дитячої та юнацької творчості, учні шкіл міста долучилися до обласної краєзнавчої експедиції «Материнські долі», мета якої - виховання у молоді дбайливого ставлення до духовних надбань народу, поглиблення знань про народні традиції, виховання шанобливого ставлення до жінки-матері. Кращі матеріали, відібрані у ході експедиції, будуть передані музею Матері, що створюється у Сумах.

До уваги читачів робота учасника краєзнавчої експедиції, учня 7-А класу Охтирської ЗОШ № 11 Харченка Тимофія.

«Якось ще в 6 класі на уроці української мови вчителька задала написати твір на тему «Хто працює, коли я сплю». Мої однокласники описали трудові будні лікарів, міліціонерів, відважних пожежників, хлібопекарів. Але я написав про нічні «чергування» моєї матусі Харченко Людмили Миколаївни, доброї й ніжної жінки, якій у цьому році буде присвоєно звання «Мати-героїня». У кого є ще така ненька?!!

Здається, вона ніколи не відпочиває, бо коли я прокидаюся, на столі вже парує сніданок, а на подвір'ї квокчугь кури, корова вигнана в череду.

А коли я лягаю спати, мама затіває прання чи сідає за швейну машинку. Адже сьогодні нас у неї одинадцять, не рахуючи тата, бабусі й дідуся. А навесні вже дванадцятий раз лелека принесе в нашу родину маленького братика чи сестричку.

Щодня ненька працює мамою, хоча й не закінчувала спеціальних вузів, де вчать цієї професії.

Моєму найстаршому брату Михайлу - 14, а найменшому Павлу-севі - 8 місяців.

То скільки ж треба зробити, щоб усіх нас доглянути, приголубити!

Моя матуся звична до роботи, бо виросла в трудящій родині. її тато, а мій дідусь Микола, працював водієм вантажівки, а бабуся Катря - санітаркою. Хоча у сім'ї не було особливих статків, моя матуся гарно вчилася. І в 1991 році із срібною медаллю закінчила Вільшанську середню школу, що на Харківщині. А в 1994 році - Богодухівське медичне училище з дипломом із відзнакою. Працювала в різних медичних закладах Харкова, Охтирки. І лише після одруження з татом і народження первістка, вона припинила свою медичну службу.

Цілих 14 років матуся перебуває у декретній відпустці та по догляду за дітьми... Вона дуже скромна жінка, бо коли довелося відсилати до Києва документи на нагородження її медаллю «Мати-героїня», ненька все соромилася й говорила, що нічого особливого не зробила.

Основне, чому вчать нас батьки, - допомагати один одному. У родині ми маємо свої обов'язки: я з Михайлом допомагаю меншим сестрам вчити уроки, а ті - доглядати матусі за малятами. Часу на байдикування просто не лишається.

Якщо інші жінки прагнуть засмагнути у відпустці на морі, то моя мама - на городі, прополюючи, обгортаючи картоплю. Якщо руки інших жінок - доглянуті, пахнуть дорогими парфумами, то у моєї неньки вони шаршаві і пахнуть кропом і м'ятою. Але вони найчарівніші.

Як же їй віддячити за безсонні ночі, щоденні турботи?

Якби був ученим, то створив би диво-робота, що виконував би всю хатню роботу за маму. Можливо, в майбутньому саме я сконструюю таку машину...»