У1880 році в маленькому містечку Охтирка народилась дівчинка Єлизавета, батьки якої були корінними охтирчанами. Тато - Федір Абрамович - служив в охтирській міській управі, а мати - Софія Єфимівна - брала на пансіон гімназистів, що приїжджали навчатись до охтирської прогімназії. І хоча в сім'ї Федора Абрамовича не було професійних музикантів, любов до музики та співу Єлизавета черпала з дитинства: мати грала на роялі, батько - на скрипці, а співали - гуртом.
У 12 років дівчинку віддали до охтирської прогімназії, де вона закінчила 5 класів, а потім відвезли навчатись у харківську прогімназію. Єлизавета була старанною і добре навчалась. З першого ж року вона стала учасницею всіх спектаклів та концертів. Виступи маленької артистки відмічалися захопленістю і натхненням, незалежно від того, співала вона чи грала роль.
Після закінчення прогімназії Єлизавета Петренко вступила до Петербурзької консерваторії. В клас до себе її взяла професор Н. Ірецька, яка цінувала талановитих людей. За гарні успіхи та виняткові вокальні дані Єлизавета отримувала стипендію.
Навчаючись на четвертому курсі консерваторії, дівчина вперше вийшла на сцену Марийського театру. Молода і недосвідчена співачка з першої ж ноти своїм чудовим голосом зачарувала усіх. Про неї заговорила і холодна публіка партеру, і гаряча студентська молодь балкону.
Сама Єлизавета з перших же днів захопилася театром і віддала йому всю себе. На сцені вона зіграла в 621 виставі, виконала понад 40 партій в операх, створивши ряд яскравих образів. Серед них: Флосхильда в опері Вагнера "Золото Рейна", Шверлейта в "Валькірії", Гувернантка в "Піковій дамі", Солоха в "Черевичках" Чайковського, Персенда в "Екслармонді" Массне, Амнеріс в "Аіді" Верді, Любава в "Садко" Римського-Корсакова, Мар'яма в "Кавказькому полоненому", Керкота в "Наль і Дамаянті" Аренського, Ганна в "Майській ночі" та ще багато інших. Вершиною її творчості стала партія Марфи в опері "Хованщина" Мусорського.
У порівнянні з іншими акторами Марийського театру, Єлизавета Петренко співала дуже багато. Вона легко витримувала будь-яке співоче навантаження, тому протягом 10 років могла нести надзвичайно тяжкий для голосу вагнерівський репертуар, який багатьом співакам був не під силу. В Єлизаветі Федорівні гармонійно поєднувались актор, співак і художник. З однаковою майстерністю вона виконувала різні за характером партії. Актриса ніколи не повторювала себе в жодній ролі. В партії Марфи Петренко піднялась на таку художню висоту, коли зникає межа між правдою в житті і на сцені. Створений нею образ зачарував слухачів надзвичайною глибиною людських переживань.
У 1907 році Єлизаветі Федорівні всміхнулась удача - С.П. Дягілєв запросив її на російські концерти до Парижа. До трупи входили такі відомі співаки, диригенти і піаністи, як А. Нікіш, Ф. Шаляпін, С. Рахманінов, Ф. Литвин, Е. Збруєва, І. Гофман, М. Римський-Корсаков. Всі концерти мали великий успіх. Артистка Єлизавета Петренко викликала неабияке захоплення, їй було присуджено "Срібну пальму Паризької академії" та орден. Відтоді кожного року С.Дягілєв запрошував Єлизавету Федорівну до своєї антрепризи.
Гастролі принесли молодій співачці не тільки заслужений успіх, але и визнання за кордоном. У 1908 році її запросили на роль Маддалени в "Ріголетто" Верді, який проходив у Гранд-опері. Склад був винятковий - Карузо, Мелба, Рено.
Та де б не співала Петренко, відпочивати вона приїжджала до своєї улюбленої Охтирки. "На тихі води, на ясні зорі... Кращої країни, ніж Охтирка, на світі немає" - говорила вона. Повертаючись додому, співачка одягала український сарафан, перетворюючись на звичайну провінційну жінку. Відпочивала у своєму фруктовому саду, купалася в річці Ворсклі, обробляла город. Єлизавета Федорівна дуже любила доглядати за квітами. Одного разу, повернувшись із гастролей, вона познайомилася з Ксенією Олексіївною Рєзніковою. Згодом вони здружилися і разом влаштовували концерти для охтирчан.
Після тяжкої хвороби Єлизаветі Федорівні довелося полишити кар'єру та перейти до педагогічної діяльності. Спочатку вона працювала у Єкатеринодарській державній консерваторії, потім у Москві в приватному музичному училищі Зограф-Плаксиної, технікумі театрального мистецтва, консерваторії.
Використовуючи свій величезний сценічний досвід, Єлизавета Федорівна допомагала молодим співакам розкривати їх сутність, художній образ ролей, доповнюючи це багатьма цінними порадами щодо поведінки актора на сцені. Неймовірно глибокими і цікавими були її заняття. Скільки душі вона вкладала у кожне слово, у кожен жест. Здавалося, у цей час вона підсвідомо згадувала кращі хвилини власного життя на сцені.
Клас Єлизавети Федорівни завжди був серед кращих. Створивши навколо себе атмосферу дружби та взаємодопомоги, вона виховала плеяду таких видатних співаків, як С. Големба, Е. Пучкова, Н. Покровська, Г. Нечаєва, А. Любимов. За досягнення в музичному мистецтві Єлизавета Федорівна Петренко була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, їй присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв РРФСР.
26 жовтня 1951 року перестало битися серце цієї талановитої жінки. Але ми завжди будемо пишатися нашою видатною землячкою.
Тетяна Литвиненко, науковий працівник Охтирського міського краєзнавчого музею
Наше місто 
�����������