У своїй пошуково-дослідницькій роботі як історик, журналіст і краєзнавець, окрім використання архівів, звертався я часто і до мешканців нашого краю, до старожилів, і мені завжди допомагали, за що всім я щиро вдячний.
Ось і зараз, сподіваючись на належну увагу шановного читача, маю намір завершити збирання необхідного /додаткового/ матеріалу для освітлення життєвого і трудового шляху цікавої людини - колишнього колежського радника м.Охтирки, міського /в той же час, гімназійного і шпитального/ лікаря Вечеславова /в окремих випадках - Вячеславова/ Всеволода Миколайовича, нагородженого орденом Святої Анни 3-го ступеню /1892/ та Срібною медаллю на Олександрівській стрічці /1896/. Він, за майже чверть віку праці в Охтирці, поклав свої сили і вміння на її алтар, здобувши вічний спочинок на Юр'ївськім цвинтарі.

Для зацікавлених і допитливих /коротко і побіжно/ подаю, відомі вже, біографічні дані згаданої людини.
Народився В.М.Вечеславов 6 листопада 1854 року в м. Вологді в родині колежського регістратора Миколи Павловича Вечеславова та доньки священика Олександри Всеволодівни Писаревої. З 1864 року маленький Всеволодик навчається у Вологодському повітовому училищі. А в серпні наступного року за проханням матері переводиться у губернську чоловічу гімназію, де й навчається до 1873 року, пройшовши в 7-му класі двоступеневу підготовку, що давала можливість вступати у вищі навчальні заклади. Тож відразу по закінченню гімназії з "Атестатом", який тоді видавався лише кращим учням, Всеволод стає студентом Імператорської Медико-Хірургічної Академії /ІМХА/ в Петербурзі як стипендіат Вологодського губернського земства.

Уже в липні 1875 року в групі В.М.Дьякова, що складалася з 8-ми чоловік, "проходит по суду Особого присутсвия Правительствующего Сената" по справі розповсюдження забороненої літератури серед робітників фабрики Чешера та солдатів лейб-гвардії Московського полку. У зв'язку з цим в липні 1876 року Всеволод пише "прошение" начальнику ІМХА про звільнення його з 4-го курсу. Проте переляк був передчасним: вирок суду для нього виявився м'яким - просидів під арештом 10 діб /інші, окрім ще В.Єльцова, котрий відсидів 7 діб, отримали різні терміни /від 6 до 10 років / каторги. Ставши 21 липня 1876 року в Троїцькій церкві м. Гомеля під вінець з Ганною Миколаївною Завитнєвич, поновлюється на 4-й курс тієї ж ІМХА і після її закінчення був “определён во времеенный врачебный запас при клиническом военном госпитале”. Це сталося влітку 1878 року, а в жовтні Всеволод пише запити у Вологодську губернську земську управу та Харківське губернське земство про наявність місць роботи для лікаря. І 10 жовтня т.р. з Вологодського губернського земства отримує повідомленая, що запити про наявність місць для лікаря, направлені в повітові управи. А тим часом “высочайшим приказом” по військовому відомству про чини громадянські за номером 48 від 12 листопада 1978 року Всеволода звільняють від служби в клінічному шпиталі і направляють до Волчанської повітової земської управи, де йому надають місце земського лікаря у слободі Миколаївці 1-й і Міністерством Внутрішніх справ затверджують на державну службу з чиновиробництва з 23 листопада 1878 року.

З того часу Всеволод Миколайович натхненно працює, заживши собі уваги і авторитету як з боку місцевої влади, так і "Правительствующего Сената". Як з “рогу достатку” посипалися укази Сенату по підвищенню в чині:
- 8.11.1883 р., 115 затверджений в чині Титулярного радника зі старшинством з 17.05.1879 р.;
- 2.04.1885 р., 15 за вислугу років надано чин Колежського асесора з 17.05.1881 р.;
- 17.09.1986 р. 105 за вислугу років - Надвірним радником зі
- старшинством з 17.05.1885 р.;
- 30.04.1892 р. 93 за вислугу років - Колежським радником зі старшинством з 17.05.1889 р.
 Не .забарались і урядові нагороди:
- 3.02.1892 р. "Государь Император Всемилостивейше соизволил пожаловать кавалером ордена Св. Анны 3-й степени не ниже VІІІ класса при грамоте за 1075";
- 26.02.1896 р. отримав “Высочайше утверждённую - cеребряную медаль на Александровской ленте" у пам'ять в бозі померлого імператора Олександра ІІІ. А ще роком раніше “Величайшим приказом” від 11 лютого по цивільному відомству переведений на посаду земського лікаря Корочанського повіту 16.09.1894 року. Служба земським лікарем 4-ї медичної дільниці в слободі Стрелиця Корочанського повіту Курської губернії до 1906 року.

За даними видання "Харьковский календарь" за 1907-1913 і за 1915-1917 роки Всеволод Миколайович значиться міським лікарем і колежським радником м. Охтирки. Немає ніяких відомостей в тому ж виданні за 1914 рік, коли розпочалася перша світова війна. Певно в той рік був він на фронті, бо вже в наступних згадується як і лікар шпиталяю, що містився у щойно збудованому приміщенні Народного Дому /нині - Районний будинок культури/.
В січні 1917 року Всеволода Миколайовича спіткало горе - померла дружина. Зайнятій людині жити одній важко, і Вечеславов 12 липня того ж року бере другий шлюб з Оленою Михайлівною Репер'яш, обвінчавшись в Успенській церкві. Тоді Всеволоду Миколайовичу йшов уже 63-й рік. Але, не дивлячись на вік, з дружиною Оленою народили ще доньку Катерину і синів Миколу та Андрія, котрі на початку другої світової війни зникли безвісті. Про Катерину історія умовчує.

Помер Всеволод Миколайович Вечеславов 14 лютого 1929 року і, як уже згадувалось, похований на Юр'ївсьому цвинтарі нашого міста.

Ось такі життєві колізії людини з невтомною вдачею і твердим характером. Але вони неповні і потребують подальшого пошуку. Тим паче, що долею Всеволода Миколайовича, свого діда, надто зацікавлений Олег Акаєвич Кудзоєв, наш земляк /нар. 22.05.1939 р. в родині кадрового військового і фельшера-матері, котра закінчила Охтирський медтехнікум/. Зараз 0лег Акаєвич мешкає в м.Челябінську. Він - член Спілки художників СРСР, за фахом історик мистецтва, виступає з науковими статтями в газетах і журналах, має свої власні книги.

О.Галкін,
член Національної спілки журналістів України,
краєзнавець