Мапенька, тендітна, але сильна й вольова, вона - перша жінка, хто селом їздить на мопеді. Робота у неї така. Кожного дня об'їжджає десятки кілометрів поля, перевіряючи: де скосили, як прибрали культуру, як посіяли іншу, і так кожного дня і довгі роки, бо ж вона - головний агроном у колгоспі. На воротах її подвір'я висить табличка "Двір зразкового прядку", - само там живе справжня господиня. її знають, її поважають, з нею рахуються і запитують поради.

Ось такою я знаю Варвару Дмитрівну Хоменко з вуст знайомих, колег, сусідів. Сама ж пригадую, як бабуся Варя часто возила мене на задньому сидінні велосипеду до себе на роботу - пішовши на пенсію, вона працювала листоношею. Пам'ятаю, як у маленькій кімнаті на пошті, де фальцюють пресу, ми чекали, коли привезуть свіжі номери. Бабуся показувала, як треба згортати сторінки і складати газету. Запах свіжого чорнила швидко заполоняв усю кімнату і подобався мені більше, ніж чорні, забруднені свіжою фарбою, руки. Маршрут, за яким ми з бабусею розвозили пошту, я пам'ятаю і досі.

Мабуть, надмірне піклування й увага, яку приділяла бабуся Варя для своїх онуків, - це ота невідчута в свої дитячі роки любов власної мами, яка померла, коли маленькій Варі було лише два рочки. "Було дуже боляче й страшно, коли не сгало мами, а тато привів додому іншу жінку", - якось розповідала бабуся Варя. На той час вона навіть не уявляла, скільки болісних втрат їй прийдеться пережити.

А ЖИТТЯ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЛОСЯ

Молода і щаслива, одружена з неймовірно красивим чоловіком Володею, збудували будинок, народили двоє діток: Тетянку і Вітю. Володя мав від народження золоті руки. Неймовірно і захоплююче малював картини. Самотужки з дерева робив вишукані меблі, був прекрасним батьком і добрим господарем, та важка хвороба нирок забрала його життя занадто рано, в день, коли старшій Тапі виповнилося лише 12 років. Відтоді, молода вдова Варя сама виховувала дітей, підтримувала господарство, займала високі посади на роботі. Було важко, було боляче і самотньо, але до кінця своїх днів вона берегла любов і вірність своєму покійному чоловікові.

ЩАСТЯ - КОЛИ Є ДІТИ І ОНУКИ

Діти повиростали. Таня і Вітя збудували власні сім'ї. Проте, всі залишалися поруч з мамою. Таня з чоловіком Віктором жили у мами аж доти, поки народилося у Варвари Дмитрівни троє онуків: Юля, Інна і Вовчик. Уже потім переїхали до нового власного будинку недалеко від мами. А тим часом син Вітя, спробувавши міського життя, з сімєю повернувся в село з сином Артемом.

Всі діти жили поряд з Варварою Дмитрівною. Наче й немає самотності. Є діти, є онуки - живи і радій. Але втрати підстерігали її. Не доживши до 33-го року життя, помер син Віктор.

ШРАМИ ВІД ДОЛІ...

Страшна втрата похитнула здоров'я Варвари Дмитрівни. Стався важкий інсульт. Паралізована права сторона. Тяжко хвора, Варвара Дмитрівна довго не підіймається з ліжка. Лікарі кажуть - "не можна турбувати". Чітко пам'ятаю цей період, коли бабусі стало легше і вона змогла краще вимовляти слова, відразу розпочала "штудіювати" зі мною домашні завдання, особливо табличку множення. Та що там табличка множення, бабуся Варя розв'язувала зі мною задачі з алгебри і геометрії до десятого класу! Пам'ятала всі формули і правила, була мені за справжнього репетитора, як зараз модно казати.

З часом бабуся змогла самостійно ходити, хоча права нога не завжди слухалася її, і ми відразу впізнавали бабусю Варю по ході, та й рука була постійно терпкою. Але за 14 років хвороби вона жодного разу не жалілася. Ніколи не казала, чи болить щось...

ВЕСЕЛА СТАРІСТЬ В ОТОЧЕННІ ОНУКІВ

Наперекір тяжкій долі і хворобі, вона завжди весела і привітна. Живе разом з дочкою Таною в колі великої сім'ї. Улюблене місце у бабусі Варі - на лавочці біля двору. Там проводжає онуків до школи, потім до університету, і на тому ж місці їх зустрічає. Вона - сучасна бабуся, слідкує за останніми новинами не тільки в політиці, а й у шоу-бізнесі. Знає, хто з ким розлучився, хто з ким одружився, але ніколи не збирає і не любить сільських пліток, як часто полюбляють бабусі почесати язики. їй одна тривога - хвилюється, щоб пенсію листоноша принесла вчасно, поки онуки приїдуть з університету на вихідні. Треба ж розділити порівну, та ще окремо Володі на дискотеку виділити. З ним вона постійно у якомусь "контракті": підпишуть "домовленість" на обгортці від цукерок, і ось бабуся Варя виплачує з пенсії кредит за новий комп'ютер. Все. Виплатила... З полегшенням зітхає бабуся, і тепер планує в кредит взяти мобільний телефон, знову ж таки Володі. А Юлі вже замовила і відклала пару сотень з пенсії на солодкі подарунки для Нового року під ялинку для вже дорослих онуків, адже для неї ми завжди маленькі діти. Їй і криза не страшна - пенсію ж не зменшують. А які там ціни в магазинах, їй не важливо. Вона там не буває. Тільки постійно замовляє нам щось солоденьке, тоді запитує: "А скільки воно коштує?".

Ось так у постійному тонусі очікує пенсію, бо вже до копійки її розподілила. Так і жити цікавіше, й онуки ніби частіше з'їжджаються. А ми приїдемо, побачимо н теплу посмішку, відчуємо турботливі руки, почуємо останні новини. Здавалося, так буде постійно, принаймні ще дуже й дуже довго.

ЗВІСТКА, ЯКУ НІКОЛИ НЕ ЧЕКАЄШ...

Відрядження у Києві. Раптовий дзвінок від Юлі... "Мама повідомила, у бабусі стався ще інсульт. Вона у комі..."

Поспішала. Боялася не встигнути, дуже хотіла побачити живою. Обов'язково побачу, завтра ж мій день народження, вона ж готувалася мене поздоровити, і, як завжди, чекала пенсію.

Я встигла... Вона просто спала. Я говорила пошепки, боялася її розбудити. Мама заплакала і сказала - воно нас не чує. Ми всі знали, стан дуже тяжкий. Вона спала 6 днів. А я так сподівалася, що вона мене привітає...

Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.

З вічною пам'яттю про рідну бабусю Варю...

Інна Салій