Світ не спіймав його думок
і душу не загнав у клітку -
на берегах таємних змов
час павутину тиші виткав...
А він лишився поміж нас...
у травах босих, у підкові,
яка століттями луна
над часом
волею дзвінкою...

В ХVІІ-ХVІІІ століттях звучно палахкотіли таланти Марусі Чурай, Івана Климовського й інших золотих самородків нашої плодючої землі.

Пізньої осені 1722 р., коли були закінчені польові роботи, народився другий син в Палажки Сковородихи з містечка Чорнухи над річкою Многою. Це містечко за гетьмана Дорошенка, де жило вже друге чи третє покоління новопоселенців, начисто було спалене татарами, потім (десь через 40 років) – шведи, порубавши всіх його захисників... Та на згарища знову поверталися люди. За часів Петра І це вже було велике сотенне містечко Лубенського полку, яке згодом укріпили фортечним валом, обставленим палями, з розкатами для гармат, оточили ровом – і воно стало надійним захисником від татарських наскоків. Біограф Григорія Сковороди Михайло Ковалинський зі слів свого вчителя так розповідає про батьків його: вони мали господарство міщанське, середнього достатку, але чесність, правдивість, гостинність до прочан, побожність, миролюбність відрізняли їх у своєму колі...
Родина була дружня, працьовита. Сава по господарству управлявся з дружиною та старшим сином Степаном. Менший син Гриць мав більше вільного часу, любив побути на самоті – у куточку шепотів щось вивчене, мугикав якісь мелодії. З семи років Гриць уже читав псалтир, а в неділю йшов до церкви на крилах, де зворушливо чисто і дзвінко співав. Освіченість того часу сполучала високу музичну підготовку з літературними знаннями: така культура була орієнтована на релігійну відправу. Характер загальної тогочасної початкової освіти сприяв розвиткові народної музично-пісенної та малярської творчості. То ж Гриць Сковорода підходив до словесної думки, як до образного мистецтва. Він полюбляв читати кольорову книгу природи:

“Сонцем і пахощами напоєний степ,
розкішно полум'яніють польові квіти,
вусебіч розлітаються коники-стрибунці...”

всю цю красу рідної землі вбирає в себе юна душа. Свій дім юнак полишає в 16 років. І досі в Чорнухах збереглася легенда про те, як Гриць, якось пасучи отару, зачитався і не помітив, як десь зникла одна вівця. Батько за це побив сина, знайшли його в сусідньому селі через місяць – там він майстрував і збирав гроші на навчання. Відбулося примирення з батьками, які спорядили Гриця вчитися до Києво-Могилянської академії. Культурне звучання Київсько-Могилянської академії відлунювало в той час у всій Європі. Вона відігравала важливу роль у розповсюдженні коперникіанства, пропаганді ідей, відродження, деяких передових філософських течій епохи Реформації та Просвітництва.

Київську академію за сто з лишком років (1631-1738 рр.) прославили такі діячі науки й культури, як філософи Й.Кононович-Горбацький та І.Гізель, елліністи Е.Славінецький та А.Сатановський, енциклопедист І.Галятовський, мандрівник В.Григорович-Барський, художник Г.Левицький, композитор і теоретик музики М.Дилецький, воєноначальник С.Палій. Славою академії згодом стане і Григорій Савич Сковорода. А поки що він учив латину, виконуючи екзерциції (шкільні вправи) та окупації (домашні завдання), арифметику і геометрію, церковно-слов'янську й книжно-українську (руську) мови. Три роки у граматичних класах були роками невпинного зубріння. Щоб добре засвоїти латину, тобто вільно розмовляти, слухати лекції, складати вірші та оди, дидаскали (вчителі) вимагали від учнів заучувати напам'ять грецькі й латинські тексти, себто фактично античну літературу через античні джерела.
В академії Григорій проживе, з перервою, 10 років. Але висока освіченість студентів і злиденність життя в академії існували поряд. У тісному сирому приміщенні мешкало 174 блідих, виснажених постійним недоїданням учнів. Якось до багатого поміщика прийшов найматися учителем один юнак. На ньому майже нічого не було, крім драної свитки. Але цей злидар швидко навчив молодих паничів вишуканої французької мови.

Г.Сковорода деякий час був співаком придворної капели і жив у Петербурзі, виїзджав у складі російської місії до Угорщини. Повертається в Україну, викладає поетику в Переяславському колегіумі. Написав курс поетики “Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної”. То Г.Сковорода – домашній учитель і пише вірші до збірки “Сад божественних пісень”, то в Харківському колегіумі – викладач поетики, а згодом – етики. І творить латинськими і українськими віршами “Байку Езопову”, пише трактати, філософські твори, прозові байки. Готує лекції – проповіді. Несучи освіченість в люди, багато мандрує, дошукуючись сенсу людського життя. І знаходить його  - жити в істині та пізнавати себе. Пізнаєш себе – пізнаєш світ. Основа основ життя – людська душа.

Гуманіст, поет, філософ й просвітитель Григорій Сковорода випереджав свій час глибокими філософськими роздумами. Мені здається, що ті його роздуми випереджують і наш час. Він  був улюбленцем народу і ним лишився для тих, хто ним цікавиться. Г. Сковорода – учитель від Бога: учив, як жив. Мандруючи світом, він бував і в нашій Охтирці у 1764, 1765, 1770 роках. Товаришував з настоятелем Охтирського монастиря Венедиктом.

Г.Сковорода – геній, якого шанують в усьому світі. Подаю декілька творів цієї незвичайної людини, яку не вловив світ...

ПІСНЯ П'ЯТА (різдвяна)

Тайна дивна і преславна!..
Ось-вертеп замість небес,
І в яслях цілком
помістився Той,
Кого не може
вмістити  й небо...
***
Світе, світе безпорадний!
Ти надієшся на царів,
Ти думаєш, що ото
вже твердий берег -
Але вітер розвіє ту кудряву.
Непорочність –
ось тверда оборона.
І невинність –
от небесний двір.
Туди лети, там і спочинеш.
***
Сьогоднішній день
тільки наш,                
а не завтрашній -
Ми не знаємо,
що принесе нам
вечірня зоря
***
Здається, печалі
живуть більше
по великих домах.
А маленька хатка
має більше спокою,
коли єсть в ній все потрібне.

К. Квітчаста