Пройшов лише тиждень відтоді, як я повернувся з велопоходу по Європі, і ось ми вже крутимо педалі у напрямку Полтави. Чи відчувається різниця після Європи? Звісно! Особливо відрізняється якість доріг. Також відрізняється ставлення водіїв: більшість із них велосипедистів як учасників дорожнього руху всерйоз не сприймає. Навіть якщо ті велосипедисти їдуть у колоні з усіма попереджувальними знаками. В Європі можна спокійно їхати на велосипеді по центру своєї половини дороги, всі інші будуть акуратно об'їжджати.

А в кращу сторону похід відрізнявся тим, що ми були у своїй країні. Всі надписи та знаки зрозумілі, можна вільно спілкуватися із місцевими жителями. Немає проблем із обміном валют, як це було в Угорщині. їхати на велосипеді можна по всім дорогам, а в Європі рух велосипедів по швидкісним магістралям заборонений... В Європі є і бомжі, і повії, і алкоголіки, і сміття... але в рази менше, ніж у нас. Під час тієї подорожі я зрозумів, що нам можна не сперечатися, чи варто Україні вступати до НАТО, до Євросоюзу... Відкинувши геополітичні та економічні фактори, поглянувши очима мандрівника, можна сказати, що Україну до НАТО і Євросоюзу не приймуть. Тому що ми, такі брудні і смердючі, нікому там не потрібні. І якщо це ображає чиїсь патріотичні почуття - нехай з'їздить і подивиться, як живуть люди в інших краях. Я веду до того, що нам є чому повчитися в сусідніх народів.

Велопохід почався 17 червня. З Охтирки ми виїхали до Чериеччини, потім до Журавного і Попелища. По дорозі до Скельок їхали по складному грунтовому шляху через ліс. Напередодні в тих місцях пройшов дощ, і дорога була розмита. Нам доводилося долати ще крутіші підйоми і спуски, ніж я бачив у горах Польщі. До того ж по слизькій розмоклій глині. А вже перед самим селом була така ситуація: навантажений велосипед, втома, налипла глина на колесах, розвезена слизька дорога, крутий спуск. Ваші дії?..

Тобто в пошуках так званого «екстріму» зовсім не обов'язково подаватися в чужі краї: все поруч.

Виїхавши зі Скельок ми попрямували по заплаві Ворскли до Куземина. Дорога була вже піщана. І щойно ми виїхали на неї, як пішов дощ. Важко уявити, що було б, якби той дощ застав нас у лісі! Швиденько доїхавши до околиць Куземина, ми розбили намети, назбирали хмизу, розвели багаття і почали готувати вечерю. Через деякий час дощ припинився, із-за хмар визирнуло вмите вечірнє сонце і ми мали рідкісну можливість спостерігати яскраву веселку. Повечерявши, ми довго розмовляли біля багаття, грали на гітарі...

Наступного дня ми піднялися на гору Замок поблизу села і поїхали на Більськ, а потім була Опішня. Там ми відвідали Національний музей гончарства. Враження незабутні! Я вперше своїми руками зліпив щось на зразок солонки... Побачив, як справжні майстри роблять глечики, як їх розписують... Це просто магія якась! Я моргнути боявся, щоб нічого не пропустити. А також ми пройшлися музеєм, оглядаючи витвори гончарного мистецтва. Хоча минулого року ми вже у музеї побували, але цього разу теж багато нового побачили. Бажаю всім відвідати цей музей, дарма часу не втратите.

Потім ми направилися до цілющого джерела під Опішнею. Ченці із Лубенського монастиря відновили те джерело і побудували скит, зробили купальню оригінальної конструкції. Туди постійно ходять люди по воду. Та вода має високу концентрацію срібла.

Наступного дня ми зазирнули на Опішнянську ГЕС і вирушили до Полтави. У цей день нам довелося проїхати приблизно 40 км проти вітру. Для непідгогованих учасників це виявилося непростим випробуванням. Діставшись до Полтави, ми побували у Музеї полтавської битви.

Цей музей справив на мене враження, я навіть не очікував побачити так багато стародавніх речей, не очікував, що проводитиме екскурсію такий ерудований екскурсовод. З музею ми продовжили подорож до полтавського діючого жіночого монастиря, який розташований у мальовничому місці на пагорбі. Красиві храми, подвір'я потопає у трояндах, чистота, тиша, розмірений ритм... і гостинність ченців. Поповнивши запаси води, ми вирушили на місце нашої ночівлі на березі Ворскли.

Зранку і до пізнього вечора наступного дня ми подорожували по Полтаві, купалися у Ворсклі, засмагали - відпочивали, одним словом. У Полтаві відвідали Музей Котляревського, альтанку та центральну площу. Особливо запам'яталася вечірня Полтава: вогні міста, романтична атмосфера під величезними деревами парку і альтанка з музикою та освітленням, що змінює колір, переливаючись усіма барвами веселки.