Якщо ж звернутися до літератури, десь років на 100 в минуле, то можно знайти початок доріг бравого солдата Швейка. Саме тоді, в березні 1921 року, з'явилося перше оповідання чеського письменника Ярослава Гашека, а в подальшому вийшла книга «Пригоди бравого солдата Швейка», яку зараз читає увесь світ. Йозеф Швейк дивиться на світ зі сторінок роману з твердою впевненістю «що все в порядку і нічого не трапилось, а якщо і трапилося, то так треба, тому що завжди щось трапляється».
Вдячні поляки, які зацікавлені у розвитку туризму у своїй країні, щорічно проводять фестиваль «по дорогам солдата Швейка». Фестиваль незвичайний, бо туристи подорожують на своїх велосипедах. У цьому році у фестивалі брав участь охтирчанин Віталій Тронь.
Як і подібні птахи збираються в одну зграю, так і подібні люди збираються в один колектив, у нашому випадку 95 чоловік зібрались на польському кордоні задля фестивалю, але в кожного з них була своя особлива мета. Польська команда - то велогонщики, які прибули сюди, щоб підвищити свій професійний рівень. Словацькі старшокласники з дитбудинку приїхали на фестиваль, шоб змістовно провести свої канікули. Наші українці - щоб побачити Європу зблизька. Наші українці - це 7 чоловік: З зі Львова, 3 з Кривого Рогу, і наш герой Віталій. Зі Львова був сам заввідділом по туризму із міськради, і з Кривого Рогу спортсмен-професізнал Волков Яків Федорович, який за своє життя накрутив уже 160000 км.
Враження з перших уст
Фестиваль почався у селі Фельшгин (Скелька), - розповідає Віталій. -Наш маршрут був по львівській області і по містам Польщі, де стоять пам'ятники Швейку. А, взагалі, велопоход проходив гірською місцевістю. Чижні Бескиди (Бесчади по-польському) - це один з хребтів Карпатських гір. Нам доводилось брати перевали - 800 м, а спуски бували 7,5 км. Уявіть собі такий спуск на швидкості 50 км/годину, зустрічний холодний вітер, дощ. А дощі, ніби нас і ждали, - 12 днів велопоходу - тільки 3 були без дощу. Колодки стирались дуже швидко. У мене був простий гірський велосипед, а, наприклад, у польських велогонщиків - велосипеди, як літаки, вони набирали кілометраж, і ми бачили тільки їхні п'яти.
Взагалі, похід був дуже складний і важкий, тому участь у ньому брала, в основному, молодь, і то не всі пройшли до кінця. Двоє учасників з Кривого Рогу повернулись додому, бо не були готові до таких навантажень.
Водночас зі складністю, враження від походу незабутні і різнобарвні. Я побачив, як виглядають європейські міста, і це справило враження, ми в порівнянні програємо. Особливо я був у захваті від доріг, бо на велосипеді це відчувалося значно гостріше, ми весь час їхали по краю, по обочині, це звичайна жовта полоса. Ставлення до велосипедистів дуже поважне, але ж треба дотримуватися правил: обов'язково каска, без неї - штраф. Фестиваль проходив цивілізовано, ми хоч і їхали цілий день по дощу, але відпочивали у готелях чи туристичних кемпінгах, які в Польщі ще збереглися. Претензій в цьому плані не було. Мої особисті спостереження: на всьому маршруті ми не бачили бродячих собак. Ввечері по містах і селах практично ніхто не гуляє, в основному відпочивають по своїх оселях. Ліси у Польщі в багатьох місцях - приватна територія, - навіть прохід заборонений. Взагалі ставлення до українців дружнє. Хочу розповісти про один випадок. Я пропустив один поворот, не побачивши основної групи. Це було в той день, коли весь час ішов дощ і температура повітря була +15 градусів. Спустився з перевалу біля с.Макове, нікого немає, від холоду мене аж тіпало. «Роверисти не проїжджали?», - питаю у хазяйки магазину. «Ні, не проїжджали». Побачивши моє становище, як я плачевно виглядаю, жінка говорить:
«Може дати щось попити? Кави чи гербатки (чай-польськ.)? Я відповів, що в мене немає грошей. Але вона все рівно пригостила мене чаєм з плюшкою. Трохи зігрівся, пішов на вулицю, щоб вилити з кросівок воду і викрутити носки. «Е, хлопче так діла не буде», - говорить жінка і простягає мені теплі білі шкарпетки, а потім ще й целофани на них. Людська доброта зігріває нас усюди.
Шенген
Польща здалась мені найбільш цивілізованою. Закінчився фестиваль у м.Саиок. Звідси до м.Гумене (це вже Словаччина), нас підкинула на своєму мікроавтобусі група словацьких дітей. В Кошіце ми переночували на вокзалі, хоч це і заборонено для тих у кого немає квитка на ранковий потяг.
Словаччину ми практично не бачили, тільки проїхались на електричці і можу сказати, що вартість перевезення на 1 км втричі вища, ніж у нас автобусом. А хліб коштує - 14 грн.
Так як ми прорвались у Шенген і віза ще дозволяла, то гріх не скористатися такою чудовою нагодою і ми попрямували в Угорщину. З дні до Будапешту, один день - у столиці, три дні - повертались назад. Ми проїжджали через багато сіл і містечок, і кожне село, як парк, бо в кожному дворі - газони, квіти. Кожен господар продумує свою садово-паркову композицію. Є в них і городи, але їх не видно. Біля кожного двору - сміттєзбірник. Можна відрізнити села бідні і багаті, порівнюючи будинки, подвір'я і одяг мешканців. Але одинаково скрізь багато квітів - справжній квітковий розмай!
Угорська мова особлива, не схожа на слов'янську, англійську, німецьку чи італійську, тому спілкуватися було важче, часто вдавалися до жестів. Перепочинок в Угорщині був нецивілізований, ми ночували у палатці, ховаючись у посадках. Ховались, тому що люди цього не розуміють, можуть заявити у поліцію, а потім доказуй, що ти не верблюд. Але ми були до цього готові, бо Яків Федорович вже не перший раз подорожує таким чином. Ми все взяли з собою, купувати - дорого. Поломки в дорозі вдавалося ліквідувати з допомогою місцевих жителів.
Будапешт вразив мене величною архітектурою, масштабністю. Але неприємно вразив Дунай - дуже брудний. В Угорщині ціни приблизно, як вУкраїні, але тут своя фінансова політика і важко було обміняти євро на форинти, банківські робітники говорять, що Угорщина не квапиться переходити на євро, тому що різко підскочить вартість життя.
У Будапешті багато розмовляють на English, але важко знайти сувеніри, мало таких магазинів. Ми заблукали у Будапешті, довго крутились в одному районі, але ж світ не без добрих людей - автомобілісти подарували нам карту міста, за допомогою якої ми вибрались на потрібну дорогу.
Цікавою була «випадкова» зустріч із французами, також велотуристами. Але їхня подорож дуже відрізнялась від нашої. Вони подорожують уже 4-й місяць по всьому світу. Сіли на літак - полетіли у Малайзію, наїздившись там, сіли у літак - полетіли у Нову Зеландію, покатались там. Знову на літак - опинились у Відні, звідти - далі у Європу, із Будапешта вони повертались у Ліон. За які кошти вони подорожують? Загадка. А все-таки цікаво.
Уже наприкінці подорожі Угорщиною за 20 хвилин до нашого з'явлення на дорозі сталася аварія, машина врізалась у дерево. Нам пощастило. То Світ посилав нам Знак, що треба звертати увагу на знаки «будьте обережні на дорозі!»
Дорога додому
І ось вкрай виснажені, але дуже задоволені таким змістовним походом, ми повертаємось додому. Ви знаєте, за весь час подорожі я скучив за рідною мовою. Приїхали до Чопа - Україна! І знаки, і надписи: українською, і вже якось незвично, але ви не уявляєте, який я був радий їх бачити і читати. Саме в таку мить розумієш, яке то щастя - дорога додому. Бо, як кажуть: «В гостях добре, а дома краще».
За 12 днів подорожі ми подолали 930 км та 216 км проїхали автобусом і електричками.
Всьому є своя ціна. Вартість нашої подорожі вийшла приблизно 2200 грн., куди входили організаційний внесок на харчування, дорога коштувала 300 грн. і ще 100 євро ми брали з собою на різні витрати. А до всього цього ще треба знати, чи готові ви до такої подорожі. Як це зробити? Дуже просто - 15 кг на багажник велосипеда і спробуйте проїхати за день приблизно 100 км.
Хто впевнений у собі і жадає нових, гострих та незабутніх вражень, запрошуємо взяти участь у фестивалі наступного року на початку травня. До зустрічі!
■ Віталій ТРОНЬ, Валерія БАКУЛІНА
Розділи 
