...До Нового року нас годували лише кашами. Постійно змушували займатися фізпідготовкою та не відпускали на вихідні в місто. Ми просто худли на очах, відчували себе часом жахливо. Але на свято нас, здається, почув Дід Мороз. Три рази на день картопля, м'ясо та риба, ще й десерт. Спорт - за бажанням, у відпустки - аж бігом!... До кінця року багато хто став схожим на справжнього ДАЇшника...

Всі ми навчаємося на державному забезпеченні. Але отримуємо не стипендію, а державну допомогу, щось на кшталт заробітної плати в розмірі 220 грн. А ще 300 грн. відраховують на оплату комунальних послуг та підтримання в гарному стані казарм. Ще напрягає те, що тут немає ні прибиральниць, ні будівельників. Якщо щось треба зробити, починаючи від миття туалетів, завершуючи майструванням даху, усе робить курсант.

Але, насправді, мені тут подобається. В університеті шанують українські традиції, святкують професійні свята. Є прикольна традиція. Іменинникам дарують торт, у котрий вони мають «нирнути» обличчям! Не можу розповісти про особливості міста, бо на 1 -ому курсі у нас було мало часу для гуляння. Можу лише зауважити, що воно красиве й тут багато модних клубів і місць для відпочинку. Тільки, що воно велике і попервах «затори на дорогах» викликають невеликий шок. В Охтирці такого руху транспорту днем з вогнем не віднайдеш. Але буває погано від того, що всі рідні так далеко, їхати додому довго, за відпустку можна й не встигнути. А є люди, яких хочеться бачити набагато частіше, ніж раз на півроку...»

Альона ЗАКУТНЯЯ: «Те, що я буду навчатися в Сумській Банківській академії, вирішив тато. Він мене туди відверто відправив. Але знаєте, я жодного разу про це не пошкодувала, лише подякувала. Чи люблю я місто Суми? Не знаю, інколи здається, що воно брудне, сіре, непривітне, де не лишилося свіжого повітря. Але я вже не можу жити як без нього, так і без академії. Зпершу мені було дуже моторошно - що то воно таке, те студентське життя. А виявилося, що це зовсім не ті картинки з фільмів жахів, які нам намагалися нав'язати. Воно просто чудове! Це найкращі товариші-одногрупники, це веселі сусіди з гуртожитку, багато університетських свят та традицій, особисті свята, що стають набутком усіх знайомих і незнайомих. Чого я боялася? А хто його збагне!..

Зараз усі переживання позаду. Так, ці щоденні лекції, практичні й індивідуальні заняття, консультації доводили до головного болю. Спочатку було складно. Але я вдячна учителям за їх розуміння нас - зелених і наляканих. Можливо деякі студенти не повірять, але без краплі жарту розповідаю всім, що тут на парі з математики для економістів викладач запевняє: «Треба позитивно мислити! Ви пошліть людям промінчик сонця і він обов'язково до вас повернеться!» А на правознавстві надзвичайно приємна молода жінка розповість про своє новорічне вбрання янгола. А гуртожиток - це взагалі просто пісня! Італійські, тому дуже коштовно-крихкі меблі, найновіші ремонти, комфортабельні умови, завжди відремонтовані крани та найголовніше - чисті туалети. У нас немає проблем з місцем проживання. Сюди селять усіх, до того ж ціна помітно нижча за гуртожитки інших універів.

Що б хотілось відмітити, то це систему оцінювання знань. На території академії працює Болонська система, але її цікавість у тому, що на бюджеті буде навчатися та людина, які входить у першу 15-цятку. Тобто, ваша загальна кількість балів за всі предмети дуже важлива. Тут борються за кожен бал. Але дружньо й колективно. Ніколи не бійтеся сесії! Це час найбільшого відпочинку студентів. Ми три дні відпочиваємо, а потім лише на четвертий день підготовки починаємо щось робити па кшталт готування до екзамену. Такого ж дружнього, а отже дуже веселого. Майже завжди підготовка заключається в написанні шпор...

Тобто ви бачите, що студентське життя - це веселий період життя. Така собі виключно біла широчезна смуга! Але слід пам'ятати, що ви сюди навчатися приїхали. Наприклад, я не дивлячись ні на що, маю другу позицію в рейтингу. Це дуже важливо. А як студентка другого курсу можу сказати, що в академії вчать розуміти і цінувати мистецтво, пропонують широкий спектр інтелектуальних та духовних занять. Адже тільки висококваліфіковані кадри, гармонійно розвинуті особистості здатні зробити гідний внесок у вітчизняну економіку, у розвиток незалежної України».

Олеся ЛАПТЄВА: «Раніше, коли я лише збиралася поступати, мені скоріше хотілося поїхати. Але навчатися бажала саме в Харкові, бо це велике й гарне місто. Вступила я до Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського (ХАІ) на гуманітарний факультет за спеціальністю психологія. На справді, я уявляла своє студентське життя інакше, ніж воно в мене склалося на 1-ому курсі. Виявляється, навчатися в універі важче, ніж у школі. Туї' від тебе багато вимагають. На мене одразу навалилося багато роботи. До того ж, мені все було цікаво, тому я подалася в профорги групи й як чесна людина ходила на всі збори. В результаті одного разу в профбюро мене поставили перед фактом, що я тепер голова культурно-масової комісії гуманітарного факультету. Так у моє життя увійшла робота у студраді... Через деякий час я зрозуміла, що часу на навчання не вистачає, але полишити всі свої обов'язки вже не могла - сильно затягує цей активізм. До того ж, коли поселялася в гуртожиток, була впевнена, що це круго. Що немає студента без гуртожитку. Я помилялася. Тут немає місця для усамітнення, нереально відпочити чи щось вивчити. Хоч я жила з гарними дівчатами, ми мали шалених сусідів за стіною. А інколи вночі до нашої кімнати ломилися якісь п'яні, намагаючись вибити двері...

Виявилося, що харківчани - дуже привітні люди. Спершу мої одногрупники навіть думали, що я також з Харкова, тому сприймали мене як свою. Коли дізнались, що я з Охтирки, були здивовані, але дружити ми не перестали. Харків - це студентське місто. Єдине, що мені не подобається, це велика кількість іноземців. Не подумайте, я не расистка, просто у них незвичне ставлення до наших дівчат. Так, українські дівчата дуже красиві, але не треба ТАК залицятися! У Харкові є багато місць для різноманітного відпочинку.

Хочу дати невеличку пораду майбутнім першокурсникам: не хапайтеся за все одразу. Ви все встигнете за п'ять років навчання. На першому році важливо хоча би справлятися з тим учбовим навантаженням, що падає на плечі, а вже потім пнутися куди-небудь у самоврядування. Наприклад, я вирішила наступного року залишити кілька своїх зобов'язань, бо навіть дихати інколи немає часу. Але загалом, я дуже прив'язалася до свого університету, до міста, до одногрупників. Це ж грандіозно! Студентські роки - вони найвеселіші в нашому житлі. І я дуже рада, що проведу їх саме в ХАІ».

Ксюша РЕВА: «Відверто кажучи, я обрала Київський національний університет ім. В. Гетьмана не лише тому, що це один з найкращих економічних вишів України. Тут колись навчалася моя старша двоюрідна сестра. їй цей універ сподобався, вона розказувала про нього дуже багато цікавого, тому вибір був зрозумілим. І я зовсім не шкодую, що навчаюся саме тут. Я обожнюю Київ! Тут так багато цікавого. Навчаються люди зі всієї України, тому спілкування цікаве та неординарне. До того ж у нашій групі майже всі немісцеві, тому ми здружилися ще й на тлі взаємного незнання Києва. Ми маємо гарну традицію - кожне свято проводити разом. А на Дні народження дарувати гарні подарунки. Наприклад, мені одній з найперших виповнилося 18 у нашій групі. Ми сиділи на останній парі, лектор давала конспект, коли почувся стук у двері. Лектор вимкнула світло, відчинилися двері та в аудиторію ввійшло півгрупи студентів з величезним тортом та 18 свічками... Це було чудово!

Є в університеті особливості, які мені дуже подобаються. Наприклад, 1 -й курс займається в окремому корпусі, щоб не їздити по всьому місту. Або що за кожним закладом закріплений нічний клуб, де проводяться святкові вечори та дискотеки. Ми ось відпочиваємо в «Грінвічі». Ще мені дуже подобається наш декан. Він тримає всіх в «єжових» рукавицях, але йому дуже вдячні. А особливо я люблю його за те, що він розповів нам гарну новину ще на початку навчання - бюджетників на контракт не переводять!

Але є й моменти, від яких не в захваті. Що до універа їхати 1,5 години з пересадками. Єдиний плюс, що за цей час можна всі домашні завдання зробити. Та ще й ці затори на дорогах... Або те, що на 1 -ому курсі не дають гуртожиток, а квартири в Києві дорогі. Але це, напевне, і все. Я обожнюю це місто. Тут вийдеш на вулицю й можеш хоч годинами ходити і не зустріти жодних знайомих, як в Охтирці. На тебе ніхто не звертає уваги...

А головне, я займаюся тим, що мені подобається. Просто любіть обрану професію та заклад, де ви будете її здобувати. Тоді ви будете щасливі!»

Откровения студентів слухала ■ Юлія РЯБУХІНА