У квітні 1654 року воевода Оле-шні повідомляв у Москву, що «Черкасы зделали въ нашемъ заповед-номъ лесу на речке Охтыркс новый осгрогъ - Ахтырской, ... а черезъ Ворскло мосты помостили».
Охтирка, як новозбудована фортеця «... располагалася надъ излученною реки Ахтырки. Къ югу она сливалась съ песчаною равниной. Городъ обнесень стоячимъ дубовымъ частоколомъ длиною — 2189 м. Высота стенъ съ валомъ - 4,32 м. Вокругъ крепости вырыть ровъ - 4,32 м вглубь и шириной 6,5 м. Крепость имела 5 башенъ съ проезжими воротами, 9 башенъ глухих, бастион. Тайниковъ въ городе неть. колодязей въ городе много, въ осадное время водою скудно не будетъ, потому, что Ахтырский городъ построенъ въ низкомъ месте». Озера і річка захитала місто від раптових нападів і забезпечувала населення рибою, а навколишній степовий простір давав можливість займатися землеробством і скотарством.
Згодом навколо фортеці почали будуватися передмістя. Одним із таких передмість була слобода Гусинка на півночі за межею фортеці.
Разом з переселенцями до Охтирки прибули сорок монахів на чолі з ігуменом Іоаникієм, колишні піддані Лебсдинського монастиря, «де жили та бога славили». За їх розповіддю «нечестивці-ляхи замордували геть. Грабують, непосильного труда вимагають, над жінками та дітьми знущаються... Глумляться, свято-татствують, храм їх розвалили, костьол натомість зводять». Прибувши до Охтирки монахи-переселенці заснували Свято-Троїцький монастир. Указом царя Олексія Михайловича для нього відвели «...гору Ахтыръ с пахотным полем и с сенными покосы, лесными угодьями и рыбными ловли, я ко в пусто состоящая: и никем не владеема».
У січні 1655 року вольнівський воевода пише «... на речке Ахтырке Черкасы осгрогъ поставили собою безъ прибавочныхъ людей», тобто власними силами. Цього ж року по всіх поселеннях Слобожанщини було проведено перепис населення - в Охтирці мешкало 1339 чоловік.
Фактично вважається, що Охтирський слобідський полк було, сформовано між 1655-1658 роках. Професор В.Данилевич у своїй праці «Время образования Слободских казачьих полков» теж датував утворення Охтирського полку між 1655 - 1658 роками. Цю дату можна уточнити: у червні 1658 року охтирському воєводі наказано закликати до себе місцевого полковника і наказати йому готуватися ло походу, але воевода відповідав: «полковника въ Ахтырскомъ нетъ. есть атаманъ Дми фей Ружинский». Отже Охтирський полк почав існувати з другої пол. 1658 року. Першим охтирський полковником був Іван Гладкий. Полковник затверджувався Бєлгородським воєводою. Полк поділявся на 20 сотень, 10 з яких розташовувалися безпосередньо на території міста. В місті жили полковник, полкова старшина, розташовувалося управління полком. На території полку існувало 13 містечок, 63 села, 23 слободи, 22 хутори. В сотенних містечках мешкала сотенна старшина і містилося управління сотні.
Військово-адміністративним центром стала Охтирка. 1657 року охтирчан по 100-200 чоловік висилають до залог ін. міст. Скаржачись на це охтирчани зазначали: «мы русекаго извычая не знаемъ, и не въ обычай...» такі обов'язки. Прохали: 1) щоб їм служити полкову службу «по черкаски, по городу Ахтьгрскому и по острогу»; 2) дозволити «всякими товарами торговать въ Ахтырке по-своему, по-Черкаски». Відповіді на ці прохання не було, але ще в 1656 р. видано наказ «съ охтырских Черкасъ съ судныхъ делъ и съ торговыхъ промысловъ пошлинъ имать не велено».
У 1658 році Москва узаконила військово-полковий устрій охтирчан. Цар надавав право переселенцям зберегти увесь свій традиційний козацький устрій - чин полковника, сотників, осавулів.
Жителям Охтирки, для особистої потреби, було одмежовано 520 десятин лісу. При поселенні люди мали дозвіл царя займати землі і угоди по власній волі за потребою кожного. Замість жалування за військову службу населенню було дано право безмитно і безоброчно займатися різними промислами і торгівлею, тримати шинки. Все це було затверджено грамотою царя Олексія Михайловича від 5 травня 1669 р. За цією ж грамотою з міста скасовувалися всі недоїмки і можна було не служити дальньої полкової служби.
Крім відбування військової повинності козаки і служилі люди займались землеробством, садівництвом, бджільництвом - тобто поєднували домашні турботи з військовими. Нерідко воїн, працюючи в полі, мав при 'собі і зброю, а зачувши тривожний клич, випрягав коня з воза чи плуга і поспішав на збір.
У 1668 році охтирські козаки одержали свою першу нагороду - «Похвальная грамота за верность» за те, шо Охтирський полк не підтримав бунт гетьмана Брюховецького.
У 1699 році Охтирський полк, на ім'я полковника Дем'яна Зінов'єва, одержав жалувану грамоту, якою скидалися чинші та недоїмки з винниць, броварень, шинків. Це розповсюджувалося лише на місто Охтирку. Пізнішими грамотами надавалося право без чиншу володіти землями і різними угіддями; мати різні промисли; вільно курити горілку і шинкарювати; не платити ніяких податків і мита; тримати млини, кузні, лавки.
25 січня 1685 року на ім'я полковника Івана Перекрестова надійшла ще одна грамота: «Пожаловали Мы Белгородскаго разряду черкаескаго ахтырскаго полковника Иоана Перекрестова, что онъ ...служилъ и ныне служить верно съ казаками промыслы и оть приходовъ воинс-кихъ людей оберегасть и для ведомостей о поведеній Турскаго Салтана съ Цесаремъ Римскимъ и съ королемъ Польскимъ въ заднепровскіе места й въ польскіе города посьглаетъ полку свояго казаковъ почасту». Отже «... отличіемь службы ахтырскихъ казаковъ отъ службы других черкасовъ служило то, что они обязаны были наблюдать за сношеніями Австріи и Польши съ Турциею и для того имели охранные и наблюдательные посты за Днепромъ».
■ Далі буде
Наше місто 
