Головна arrow Наше місто arrow История arrow Охтирка - від минувшини до сьогодення
Охтирка - від минувшини до сьогодення Печать
Автор Газета "Лидер"   
03.06.2009 г.

Історичний нарис директора Охтирського краєзнавчого музею Н.Г.Калюжної

У південній частині Сумської області, на межі з Харківщиною та Полтавщиною у мальовничій долині річки Ворскли розкинулося невелике місто Охтирка. Сучасна Охтирка - це адміністративний центр району. Указом Президії Верховної Ради УРСР від З березня 1975 р. Охтирка віднесена до міст обласного підпорядкування.

З часів свого заснування Охтирка відігравала важливу стратегічну роль, історія міста тісно пов'язана з історією охтирського Свято-Троїцького монастиря. Протягом усієї своєї історії і до наших днів Охтирка залишається військовим поселенням, це - козаки, гусари, артилеристи, льотчики, ракетники, сапери, національна гвардія. Охтирка стала першим містом в Росії, де була заснована тютюнова мануфактура. Під Охтиркою відбувалися завершальні бої Курської битви. Місто єдине на терені Сумщини де відкрито Алею Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів ордена Слави.

Територія майбутнього міста і навколо нього була заселена здавна. Поблизу Охтирки виявлено поселення доби неоліту та бронзи, ранньос-кіфських часів, кілька сіверських селищ і поселень часів Київської Русі, які залишили після себе мовчазних свідків свого життя — стоянки, городища та кургани.

В період Київської Русі наш край являв собою бойовий кордон з ворожим степом. Рятуючись від орд чужинців, населення тікало за Дніпро, в Брянські ліси, на землі Польщі. Але польська шляхта не допускала біженців в одвічно польські землі, а дозволяла селитися лише на південносхідних кордонах, розраховуючи, що біженці створять заслін від вторгнення диких орд.

На початку XVII ст. широкі приворсклянські степи являли собою обезлюднене «Дике поле», через яке, на південні кордони Московії здійснювали спустошливі набіги ногайські та кримські татари. Занепокоєний нескінченними набігами татар Московський уряд був вимушений створити міцний прикордонний заслін. Почалося посилене будівництво фортець, які згодом були об'єднані в єдину систему оборони - Бєлгородську засічну лінію. Будівництво її велося з 1635 по 1658 роки. Починалася ця лінія в Охтирці і йшла до Тамбова, перетинаючи Ізюмський та Муравський шляхи. Довжиною була 800 км і мала вигляд глибокого рову.

Засновували фортеці і оселялися вздовж лінії оборони не лише московське служиле військо, а й переселенці з Правобережної України, котрі тікали від ополячення і католицизму.

Просування біженців на схід занепокоїло польський уряд. У 1641 році на місці старослов'янського городища на правому гористому березі річки Ворскли поляки закладають прикордонну засіку проти крайнього західного флангу Бєлгородської засічної лінії.

...12 січня 1642 р. піддячий Іван Плакідін у Варшаві подав королю грамоту «Государеву» сповнену скаргами «на литовцовъ кои ...въ противность вечнаго мира отважились въ прошломъ году на ахтырскомъ городище, на горе острогъ поставить». Чому ж російський цар скаржився польському королю? Справа в тому, що згідно Поляновського миру, яким закінчилася російсько-польська війна війна 1632-1634 років, було здійснено розпис земель між двома державами - поворсклянська земля була спірною.

У 1644 р. згідно двосторонньої угоди, Річ Посполита вимушена була віддати Росії «городище Ахтырское, а имеющихся тамъ Польськихъ и Литовськихъ людей отпустить за границу. А для размежеванія сихъ месть выслать съ обеихъ сторонъ по три человека судей къ 14/24 іюня, будущаго 1645 года». Але лише в 1647 р. Охтирський острог відійшов до Росії. Острог мав укріплення з дубового частоколу. Вздовж лінії обо-рони було розташовано 11 башт. На час передачі острог мав посад в 47 дворів і довжину стін 354 саженя. Але все це поляки передали у напівзруйнованому стані.

У цьому ж 1647 р. було складено двосторонній розпис кордонів між Росією і Польщею на Лівобережній Україні. За цим розписом «... рубежь идеть до реки Ворскло, а Ворскломъ внизъ до Скельскаго городища который въ царскую сторону остаётся». У зв'язку з тим, що східний кордон українських володінь Польщі відсувався на захід в районі Куземина виникла польська таможня, яка контролювала дороги, які вели з Охтирки на Зіньків, Гадяч, Полтаву.

Враховуючи велике стратегічне значення острогу, російський уряд терміново збудував нову засіку і розмістив там невеликий гарнізон, переселивши туди служилих людей - стрільців і козаків. У 1650 році, у зв'язку з очікуваним нападом татар, гарнізону було наказано залишити острог і знищити його. Але відразу це зробити не вдалося - забракло робочих рук і тому в острожку залишили 20 чоловік залоги, для яких збудували «Избу съ башней». Невдовзі ця залога залишила острог. В «Розписи против чертежу крепости по черте отъ Северскаго Донца въ Русскую сторону до Литовскаго рубежа» датованою 1651 року зазначено «... городокъ Ахтьірскій стоить на большой горе у реки у Ворскло пусть».

З усього вищезазначеного можна з впевненістю сказати, що перший острог Охтирський знаходився на горі, де згодом було засновано Свято-Троїцький монастир. Окремо розташована на підвищеному правому березі Ворскли гора Охтир, з трьох сторін оточена загибами річки та її затоками. З вершини гори добре було видно все навкруги. Крутизна пагорбів виключала необхідність кріпосного рову. Взагалі з точки зору середньовічної фортифікації гора була ідеальним місцем для спорудження на ній фортеці.

У цей час на Правобережній Україні все більше загострювалися націо-нально-класові протиріччя. Йшла національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. У серпні 1649 року було укладено Зборівський мир, але був він нетривкий. Восени 1650 року Хмельницький і Богун розбивають під Житомиром армію князя Четвертинського, який, порушивши перемир'я, пройшов вогнем і мечем по українських землях.

Отже, з 1651 року починається заселення нашого краю - сучасної Охтирки.

Є декілька версій походження назви міста - в перекладі з тюркської «ахтир» - місце де щось пускають вниз по течії, де влаштовують засідку; «ахінти» - протік між двома озерами, а річка Охтирка саме і протікає між двома озерами Білим і Зеленим. Існує й інша думка. В тій же тюркській мові є слово «ан тура» - біла фортеця.

■ Далі буде

 

����������� 

 
+2 #1 yt 04.06.2009 21:14
Цікаво, які це словники подають такі переклади вказаних слів ("ахтир", "ахінти", "ах тура")?
 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg