Можливо, недаремно кажуть в народі, що не було б щастя, та нещастя допомогло. Бо ж чи прозвучали б на всю Україну повідомлення про те, що в невеликій Охтирці кілька умільців спорудили своїми руками легкий літак, якби не трапилася з самими майстрами та їх витвором прикра історія. Як вже повідомлялося не в одному засобі масової інформації, транспортна прокуратура Сумської області під час перевірки дотримання Закону України «Про державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації» і Повітряного кодексу країни на території Охтирки виявила одномоторний літак типу «Зодіак 601», виготовлений умільцями, як сказано - підпільно. Проти них було висунуто ряд звинувачень і тепер у зв’язку з цим ведеться досудове слідство.

Звичайно, така резонансна подія, яка набула розголосу аж до стін Верховної Ради, не могла не зацікавити. Не будемо вдаватися до з’ясування законності чи не законності того, що відбулося. У кожної зі сторін, як то кажуть, своя правда. Але під час знайомства з деталями справи стало зрозумілим, що погляд на неї може бути й зовсім іншим, ніж на діяльність кількох здібних майстрів-одинаків.

Може, це здивує декого, але познайомившись з певними нормативними документами, які регулюють використання нашого повітряного простору, складається, можливо, дилетантське, але дуже переконливе враження, що вони дозволяють запустити в небо України й консервну бляшанку, аби лише та літала й була відповідно зареєстрована. Не кажучи вже про саморобний літак. Для прикладу, Міністерством транспорту України ще 17 липня 2006 року було затверджено Правила обліку надлегких повітряних суден і повітряних суден любительської побудови. Є відповідний обліковий реєстр, куди можуть бути занесені надлегкі повітряні судна любительської побудови, які є власністю юридичних і фізичних осіб чи орендуються і використовуються для виконання польотів.

Заявку на облік повітряного судна може подати як сам власник чи кілька власників, так і орендар.

Документ на власність оформити теж досить не складно. Ним може бути і Акт побудови, затверджений технічною комісією клубу чи Федерації. Та й Правила реєстрації цивільних повітряних суден в Україні, встановлені згідно з Наказом Державіаслужби, досить прості й не передбачають ніяких складностей ні для тих, хто такі машини споруджує, ні для тих юридичних і фізичних осіб, що надають послуги в галузі цивільної авіації.

До речі, всі три підприємці, котрі збудували машину, - Сергій Греков, Ігор Струковець, Олександр Лабур - є одночасно й співзасновниками Охтирського авіаційного технічного спортивного клубу «Крила», що має всі необхідні правові документи як і будь-яка інша громадська організація. Всі троє - колишні військові льотчики-винищувачі, що закінчували службу в Охтирському навчальному авіаполку Харківського військового училища і залишилися мешкати в Охтирці. Можливо, ще довго захищали б небо України на своїх бойових машинах, якби не масові скорочення в армії.

Непросто сприймати себе як пенсіонера, коли тобі всього 35 років. І коли примусово позбавляють улюбленої роботи, світ теж не виграє веселкою. Звичайно, інший шлях у житті знайшли всі колишні військові. Але ж, як то кажуть, небо не відпускало. Ось так з'явилася ідея створити спеціалізований клуб. Тому, що в доволі молодому віці ще рано сидіти з вудкою на ставку заради відпочинку. Хочеться щось більше зробити у житті. Була, звичайно, думка і про роботу з молоддю. Вона, до речі, проводиться. В Охтирці для підлітків діють гуртки авіамоделювання та ракетомоделювання. Клуб «Крила» неодноразово допомагав проводити хлопчакам змагання, ставав їх спонсором. Та це лише один напрямок роботи.

А от справжньою, непересічною справою стало спорудження легкого літака. Про те, з чого все починалося, розповідав Сергій Євгенович Греков. Про те, що робили щось підпільно, як він каже, й мови немає. Адже створювати власну крилату машину починали ще в 1994 році. П’ять років тривало будівництво. На необхідні матеріали і запчастини доводилося витрачати власні кошти.

Правда, робили спробу знайти порозуміння з відповідними структурами. Цілком офіційно, як громадська організація, зверталися за підтримкою і до Міністерства оборони з проханням допомогти отримати бодай щось зі списаної авіаційної легкої техніки. Просили й сприяння, аби використати щось з того, що ще залишалося на колишньому військовому аеродромі під Охтиркою. Нічого з того не вийшло. Однак не розчаровувалися і потроху збирали свою машину. Кого тільки за цей час не перебувало у гаражі, де працювали. Приходили просто цікаві люди, чоловіки, в яких в сусідніх гаражах стоять машини. Проводили й екскурсії для школярів, які, мабуть, найбільше цікавилися тим, що робиться і як.

Мабуть, варто в розповіді зробити відступ і згадати про той час, коли в Радянському Союзі діяла така організація як Добровільне Товариство Сприяння Армії Авіації та Флоту (ДТСААФ). Саме завдяки їй тисячі молодих людей вперше зробили стрибок з парашутом, вперше відчули, що крилата машина може бути слухняною в їхніх руках, зібрали свою першу авіамодель… З її лав вийшли талановиті інженери, професійні військові, льотчики високого класу. Тоді також з під рук майстровитих і кмітливих людей з’являлися саморобні легкі літаки. Про такі факти писала навіть серйозна партійна преса, а захоплювалася ними мало не вся країна.

Власне, й сьогодні українське законодавство не забороняє розвиток авіаційної технічної творчості. Як говорить С. Є. Греков, однодумці з Росії навіть заздрили їм, бо можна спокійно працювати, займатися улюбленою справою. Тепер, після інциденту з правоохоронними органами, співчувають. А от ті, з ким підтримують контакти у Франції, Ізраїлі, деяких інших країнах, - дивуються. За рубежем таких людей, як члени клубу «Крила» підтримують, надають юридичне і матеріальне сприяння, бо розвиток технічної думки – це майбутнє будь-якої країни.

Можна було б багато говорити про те, що члени охтирського клубу «Крила» - не просто умільці, а фахові люди з відповідною освітою, і професійним досвідом, які знають про літаки все: як збудувати - і стверджують, що це не така вже й складна справа, - як в небо підняти, як посадити на землю, що значно складніше, ніж злетіти, і які технічні і нормативно-правові документи, необхідні для того, щоб машина була не купою металу, а таки літаком.

Та йдеться вже не про один конкретний спеціалізований клуб, і не про кількох людей. А про загальну тенденцію, про ніби то непотрібність суспільству тих людей, які вміють щось придумати власною головою і зробити своїми руками. Колись навіть у найменших райцентрах були магазини «Юний технік», працювали різноманітні гуртки для молоді, виходили спеціалізовані видання, на зразок « Техника молодежи» .

Тепер про творчих майстровитих людей хіба що розкажуть коротко десь у випуску новин або виникне якась нестандартна ситуація.

Загалом, чим закінчиться конкретна охтирська історія з саморобним літком, вгадувати не беремося. А от про те, що чекає на країну, яка байдуже ставиться до власного технічного прогресу, до інновацій, до тих, хто здатен на творчий пошук, здогадатися можна. Одні, як тепер кажуть, розумні мізки втечуть кудись за кордон, інші у кращому випадку, дійсно, гаятимуть час на риболовлі, у гіршому десь по барах чи по залах ігрових автоматів спалюватимуть власне життя. А ми будемо скаржитися, що все менше є справжніх чоловіків, які щось можуть зробити своїми руками.

Є у Володимира Висоцького пісня, яка починається словами: «Так случилось – мужчины ушли». І є в ній такі рядки: «В добрый час, в добрый час, в добрый час! Пусть попутные ветры не бьют, а ласкают вам спины…» Хороше побажання і потрібне тим, хто не боїться пошуку і перепон, яких в нашому житті, на жаль, вистачає.

Наталія ЗАЇКІНА, «СУМЩИНА»