Доки відбиралися і набиралися на комп'ютері твори майже тридцяти авторів (досі більше в попередніх альманах не видавалося), доки відшукували кошти (спочатку - з власних родинних бюджетів, потім долучилися небайдужі люди - благодійники) та доки робили свою справу видавці, спливло майже три роки.
Спочатку, як то й було раніше, ювілейний альманах «заспівців» мав вийти під уже чотири рази вживаною назвою - «Охтирськими стежинами». Ця романтична, вбираюча в себе вольності козацького духу і широке свободомислення влаштовувала творців літературно - мистецького об'єднання «Заспів» упродовж двадцятип'яти років. Усталена назва «Охтирськими стежинами» кликала «заспівців» у творчу дорогу, манила новими знахідками того творчого пошуку.
І ось, нарешті, несподівано для більшості авторів альманаху, виходить він під дещо архаїчною назвою «Муза вічна...». Для тих авторів, котрі започатковували у 1980 році, їтих, хто влився у «Заспів» 10-15 років тому, шануючи усталену назву альманаху, нова назва - це одна з перших ягідок з гіркуватим присмаком виспілої брості. Проте, вона сприйнята «заспівцями» мовчазною згодою: що поробиш. І те, що всі мовчки сприйняли нову назву альманаху, це добре. Принаймні це віщує подальше єднання старих і нових творчих сил. А це, в свою чергу, гарантує нові випуски альманахів охтирських літераторів, які б назви вони не мали.
Отже, задум «заспівців», незважаючи на різні негаразди, відбувся! Загальна праця - альманах, якого чекали майже три роки, друком вийшов.
До речі, доки ця книга готувалася до друку і друкувалася, в літературних колах Охтирщини сталися (з одного боку - негативні, а з іншого - позитивні) непередбачені зміни. Звичайно, основному загалу мешканців як міста, так і району ті зміни відомими не були. Про них знали лише самі літератори та обмежена кількість представників місцевої влади.
На одному із засідань колег по «Заспіву» представники новоприбулих початківців красного писання, одержимі реформаторськими ідеями, які вже оприлюднювались і раніше в літературному колі, зажадали, аби літературну організацію «Заспів» офіційно зареєструвати, відкривши розрахунковий рахунок в одному з банків, і що тоді для видання альманаху чи інших збірок і збірників, протечуть спонсорські кошти. Більшість «Заспівців» зі своїм головою цього громадського об'єднання з такою пропозицією не погодились: існуючи, мовляв, уже двадцять п'ять років без реєстрації, розрахункових рахунків та бухгалтера, котрий вів би облік і звітність, власним старанням і підтримкою тих же (але чуйних і свідомих!) благодійників літературно - мистецьке об'єднання «Заспів» (голова О.І. Галкін) видало аж чотири альманахи «Охтирськими стежинами», один з них представлений на суд читачів віршованими творами аж 41-го дитячого автора і заслуга тут «заспівчанки», однієї з засновників об'єднання, К.Квітчастої: упродовж більше як 15 років опікувалась вона юними талантами, власне, готуючи собі і чильній генерації митців нову зміну.
З наближенням 25 - річного ювілею (ще у 2003 році) колектив «Заспіву» почав готувати ювілейне видання альманаху «Охтирськими стежинами», відбирав кращі твори, «вкидав» їх до комп'ютера, формував локальний диск (в цій справі віддаємо шану поету пісняру Анатолію Дудченко і його синові Едуарду), збирали кошти, сподіваючись і на чуйних та розуміючих благодійників. І справа, хоч і повільно, пішла. Не завадив їй і вище згаданий розкол: більша частина однодумців залишилась у «Заспіві», менша ж створила нову творчу організацію «Живе слово». Згодом Охтирський клуб любителів мистецтва «Сокіл», створений на базі міського центру культури і дозвілля «Кнєжа» на чолі з президентом клубу А. Дудченком, прийняли «заспівців» під своє крило і робота по виданню альманаху продовжилась.
І ось, майже за трирічного очікування, альманах, хоч і з новою назвою, побачив світ. Зраділі його творці отримали «свої» три примірники (решту їх мають розповсюдити по культурних і освітніх закладах міста і району шановні спонсори). Таке рішення клубу «Сокіл».
Перші (хотілося, щоб і наступні) враження від щойно виданої книги - гарні. її у 244 сторінки на офсетному папері, скромно, але зі смаком оформлену, приємно тримати в руках. Вона, як і стигла брость калини, вимагає обережного і ніжного дотику. Але у ній, у її окремих деталях, як і у ягідках калинових кетяг відчувається гіркий присмак. Так, першою її гірчинкою для постійних і «старих» «заспівців» стала, як уже зазначалося на початку розповіді, зміна назви видання. Наступним гірким присмаком є знеособлення новинки. На титульній сторінці і деінде подалі різноманітним шрифтом написано: «Альманах Охтирського літературно - мистецького об'єднання «Заспів». А далі про нього навіть натяку немає, хто, коли і для чого створив цю докірливо заявляли: «...Інших поганяєш, підштовхуєш, щоб працювали краще, а ці неформали (не зареєстровані) спокійно жити не дають».
Отже, десь у тій же передмові, треба було хоч коротенько подати історію заснування «Заспіву», згадати його членів та що вони встигли зробити за 25 років (про це ми коротенько далі розповімо).
Черговою гірчинкою виявилася відсутність на сторінках альманаху (що мало б його прикрасити), репродукцій картин охтирських художників І.Шаповала, О.Циганкова, Л.Бата-ніної та Л.Радько, хоч портрети їхні й подані серед інших митців. Ще одна прикра недоробка як укладачів альманаху, так і видавництва на місці де мав бути поданий портрет з коротенькою біографічною довідкою В.Іво-ніна, її якраз і бракує.
І, насамкінець, гіркий присмак виданої збірки обурив Олександра Сергійовича Новаченка втручанням у подані ним вірші. За його словами декілька з них не компетентно і неграмотно виправлено, що часом впливає на їх зміст. А це принижує його гідність.
Шановний Олександре Сергійовичу! Не думаємо, що видавництво навмисно зробило погану правку і взагалі, що її скоїло. Хотілося ж, певно, зробити як краще. Та якби там не було, я, Олександр Галкін, як голова «Заспіву» та Анатолій Дудченко, як основна рушійна сила цього видання, щиросердно вибачаємося перед Вами за недогляд і ті прикрощі, що завдали Вам образ.
Здається, що всі основні гірчинки альманаху вичерпані. А якщо й лишилась непоміченою якась недозріла, отже, терпка, «ягідка», нехай не портить вона погоди, яка встановилась, було, на презентації нового альманаху «Муза вічна...» у центрі культури і дозвілля «Кнєжа», що відбулася 12 Листопада 2008 року Божого.
А в тім і тут, у бездоганний сценарій, часом вкрапувались мимовільно гірчинки. Так, уже на самісінькому початку дійства, коли ведуча Світлана Корнієнко, про це й оголосивши, прочитала мого вірша «Рідне місто моє», в якому хлюпоче любов до того, чим було воно для автора, коротенько потім зазначила, що і альманах «Муза вічна...», і ця його презентація - все зобов'язане Охтирському літературно - мистецькому об'єднанню «Заспів», що його колись заснували Олександр Галкин і Катерина Квітчаста...
І далі все пішло за сценарієм. А мені здається, що після зачитки вірша, потрібно було б надати слово одному з засновників «Заспіву» і тоді б глядачі дізналися, що «Заспів» створено в жовтні 1980 року як літературний клуб, потім - як літературна студія. То вже згодом з легкої руки голови Сумської письменницької організації Олексія Столбіна «Заспів» став об'єднанням. Але з самого початку статутні вимоги були одні: зібрати до гурту розпорошени по місту й району поетів - початківців, вірші котрих періодично з'являлися на шпальтах тоді єдиної газети на Охтирщині - «Прапор перемоги». Іншою вимогою статуту об'єднання була популяризація, колишніх імен письменників (Щоголів, Грабовський тощо) і їх творів. Але найголовнішим завданням «заспівців» було навчитися майстерно писати свої твори, аби друкуватися й у солідних газетах та журналах колишнього Радянського Союзу і навіть в часописах Австралії, США, Канади, Англії, Франції, Польщі тощо. В останнє десятиріччя минулого століття таку розкіш дозволяли Галкін О., М. Попільних та К.Квітчаста. Починаючи з 1992 року «заспівці» видали чотири випуски альманаху «Охтирськими стежинами». За цей час вийшли і окремі книжки «заспівців» - О.Галкіна, К.Квітчастої, П.Шейка, Г.Комісарова, Г.Будянської, В.Івоні-на, Л.Будянської і ось, лиш кілька років тому - А.Дудченка, Н.Софронова, Н.Гресь, Т.Буцай.
Оскільки творчі особистості (О.Кривогуз, В.Сень, Л.Будянська та ,ін.). «Заспів» базувався в Районному будинку культури, а після тих роз'єднуючих подій перейшов він під крило новоствореного нещодавно мистецького клубу «Сокіл» у МЦКіД «Кнєжа».
Доречно зазначити, що літературно - мистецьке об'єднання «Заспів» своєї назви і статуту не змінює, хоч деякі реформатори і ставили питання його перейменування: застаріла назва, мовляв, не відповідає дійсності. «Заспів», мов, давно вже не початківці, а тому й заспівувати не личить якось. Вони вже на весь голос, мовляв, співають власні пісні.
Шановні новатори! Створюючи для себе літературну організацію, починаючі поети у назву «Заспів» вкладали інший зміст. То була перша за всю славну історію Охтирщини спроба об'єднати розпорошені пишучі таланти краю. Всі, певно, знають, якою багатою на них була Охтирка і в минулому це - Я.Щоголів, П.Грабовський, О.Вишня, В.Чечвянський, В. Антоненко- Давидович, П.Воронько, О.Сулима, І. Багряний. Але вони не були об'єднані у літературну спілку, бо швидко порозліталися по світах. По-друге, до створеної літ.організації приходили не маститі митці, а початківці, котрі мали набути майстерності, а потім показати читачеві свої доробки заспіви і приспіви. А оскільки до «Заспіву» початківці вливалися упродовж десятків років, то й заспівували вони кожен у свій час. І цей процес не зупинити. «Заспів» звучатиме і з приходом нових поколінь!
А поки що хочу закликати «заспівців» працювати плідно і майстерно та готуватися до відзначення 30-ліття своєї (не посоромлюся сказати) Альма- матері!
■ Олександр ГАЛКІН, почесний голова Охтирського міськрайонного об'єднання «Заспів»
Розділи 
