Спливає час. Вже навіть на 9 Травня – свято Перемоги над спільним ворогом, воїнів великої, колись єдиної держави, прибуває все менше й менше. А похмурими осінніми днями, на які припадає дата визволення України, дідусям збиратися ще важчіше. Хоча згадати воєнні роки і повоєнне життя хочеться. З традиційними вітаннями від представників МНС, до славетного ветерана Босенка Гаврила Артемовича, який почав свій військовий шлях з боїв за Охтирщину, приїхали працівники райвідділу МНС України в Сумській області. Здоров’я звісно вже не те. Однак відчуття дружнього плеча ніколи не зайве. Пережите за роки Великої Вітчизняної навряд чи зітреться з пам’яті людей, які пройшли крізь пекло війни, з якої не повернулося сотні тисяч українців. Їхню пам’ять шанують хвилиною мовчання, а живих повагою і вдячністю.

Босенко Г. А. – в колишньому оперативний черговий 3 –го загону професійної пожежної охорони народився в 1925 році. До речі 29 січня. В цей день тривалий час святкувала професійне свято Державна пожежна охорона України. Після Великої Вітчизняної війни під демобілізацію Босенко Г. А. не підпав. Тому що потрібно було підготовити собі заміну з новобранців. Гаврило Артемович пішов навчатися в Шепетовку у школу радистів. Після служив під Ленінградом в авіації. Так Босенко з 1943 року й до 1950 не знімав солдатські чоботи. Втім врешті-решт повернувся у Ахтирку. Пішов працювати. Відновлювати. Відроджувати. Спочатку Гаврило Артемович працював маляром на 11-му заводі (нині „Нафтопроммаш”). Потім плотником, столяром. Загалом 19 років було віддано заводові. Був і комсоргом, і заступником голови заводського комітету. Однак тягнуло більше до роботи, аніж до бумажок. Скинути громадський тягар допоміг директор заводу Гафанович. Цей керівник, у спогадах ветерана, залишився людяним, чудовим. Він завжди намагався длопомогти, якщо це було в його змозі.

- Багато добрих людей зустрілося на моєму шляху, - згадує Гаврило Артемович: „ Базовський, Клишко – в минулому голови завкомів, Попов Михайло. Але всі вже на тому світі. Ще багатьох хороших людей можна б згадати. До речі в пожежній частині взагалі поганих не було. Вдалий колектив зібрався. Спаяний, дружний. Не було такого, щоб від роботи відлинювали. Скандальних не було. А я ж відпрацював у всіх змінах, в кожному з чотирьох караулів охтирської пожежної частини.

Розглядаючи пожовклі фото зі старенького альбому, ніби торкаєшься самої історії. Ось суботники по очищенню післявоєнної Охтирки від мотлоху та сміття, ось свята з баяном, ось виїзди у колгосп „Крупської” (тепер ПСП „Надія”).

Тут є і фото юнака Гаврили – рядового 264 стрілкового полку 241 дівізії, юнака, який вперше і в останнє злякався у нас під Риботнем в під час бойового хрещення. Коли застрелив фашистського загарбника.

- А як не злякатися, - каже дідусь, - я ж ЛЮДИНУ вбив!

Шлях Босенка пройшов по всій Україні. Він приймав участі у штурмах Львову, Вінниці, Праги. Нагороджений орденами й медалями, подяками за свою звитягу.

А. Міхєєв