Многим приходилось, наверное, видеть известные фильмы с так называемым гоблинским переводом, когда в уста героев вкладывают другие, иногда, достаточно вульгарные слова. Получается довольно весело, но это больше для ушей взрослых, а вот чтобы своего рода гоблинский перевод известной детской сказки про Красную Шапочку преподавать детям в 8-м классе... Тем не менее, старую сказку пересказали на новый лад и теперь ?Красная Шапочка? пьет и курит. Таким способом школьная программа проводит аналогии с современной жизнью.

Сатирический рассказ современного писателя-юмориста Евгения Дудара вызывал неоднозначные впечатления не только у учеников, в школьную программу которых вошло это произведение, но и их родителей. Учителя тоже не в восторге от таких нововведений, однако программу должны выполнять. Программа едина и обязательна для всех школ Украины, поэтому сказку “преподают” и в школах Ахтырки.

Мы хотели сначала ограничиться только цитатой с этого шедевра, но прочтя его ее полностью поняли, что с песни слова не выбросишь, и приводим ее полностью.

“Червона Шапочка”

В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ладна. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою. Одного разу мама каже Червоній Шапочці:

- Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона стала. Нездужає.

Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.

- Тільки спіши, - каже мати, - поки сонечко високо.

Червона Шапочка пішла.

Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ.

Випила вино. З’їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує:

“Ах, эта красная рябина
Я на тебя смотрю, любимый,
Среди осенней желтизны.
Теперь уже со стороны...”

Як тут з кущів виходить Вовк! Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.

- А-а-а! — гаркнув. — Червона Шапочка! Попалась! Зараз тебе з’їм!

Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула через густо напомаджену губу.

- Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.

Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів.

Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:

- Поїхали!

-Куди? - перелякався Вовк.

- Куди-небудь! - пришпорила боки Вовка дерев’яними підошвами своїх стукалок. І той рвонув.

Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під’їхала до бабусиної хати. Зайшла у світлицю:

- Чао предкам!

- Дитино рідна! - сплеснула в долоні бабуся. - А ти де в таку рань тут узялася?

- Ша! - приклала пальця до вуст Червона Шапочка. - Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.

- Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..

- Дай щось пошамати! - сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.

- Нема, дитино, - каже бабуся. - Бо я хворіла.

- Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз.

Бабуся витріщилася на внучку.

- Гроші давай! - хрипко пояснила Червона Шапочка.

Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв’язала.

Подала Червоній Шапочці свою пенсію.

- На. Нема більше.

- Тоді я тебе з’їм! - налякала Червона Шапочка.

Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі:

- Не маю, внученько! їй-Богу, більше не маю!..

Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає.

- Хто тут бабусю ображає?

Червона Шапочка криво осміхнулася:

- А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний! Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш...

Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром. А тут жилки в нього затрусилися. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білозубих. І, знітившись, почав задкувати до виходу.

Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка. З набитим вузликом на спині. І зникла в лісі.

Де вона блукає, досі ніхто не знає.

Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає...

От редакции.

Что ж, следуя логике автора и Минобразования, сказку надо было бы закончить тем, что вскоре Красную Шапочку видели в районе столичной кольцевой дороги в компании таких же Красных Шапочек...

А на иллюстрации к сказке Красная Шапочка - на вид очень даже приличная девочка. Могли бы найти более подходящий вариант. Чего уж там стеснятся! Дети должны все знать, что им... нельзя делать.

Что ж, легендарный педагог Макаренко нервно курит в сторонке, а комментарии, как говорится, излишни. И все же, в свете приведенного выше, возникает один вопрос: Интересно, а что курили в министерстве образования, когда включали эту сказку в школьную программу?

Источник: Газета "Ахтырка"