Ми любимо диспутувати на морально-етичні теми, але досить часто, навіть не замислюючись, робимо абсолютно протилежне тому, про що говоримо. Наприклад, толерантність. Більшість з нас може з упевненістю заявити, що це дійсно риса необхідна в наш час, і кожен має виховувати її в собі. Та навчаючись в ОМЦДЮТ в секції етнографії і працюючи над досить специфічною темою "Роми на Охтирщині", я спостерігала неоднозначне ставлення моїх знайомих до цієї групи населення. Чому так?

Адже всі ми захоплюємося милозвучністю циганських романсів, запальними танцями, яскравим вбранням, що робить циганів схожими на казкових персонажів. Все це додає настрою. То чому ж, опиняючись поряд з цими людьми, багато хто почуває себе некомфортно, виявляє невдоволення, чи просто намагається відійти подалі?

Моя робота над темою розвіяла сумніви. Спілкування з циганами дало змогу ще раз пересвідчитися, що вони, хоча й мають власну культуру, звичаї та деякі відмінності в побуті, залишаються привітними і доброзичливими. Саме тому захотілося поділитися своїми відкриттями з іншими, адже охтирські цигани внесли чималий вклад в розвиток нашого міста та культури.

Мало хто з охтирчан знає, що баронеса Фон Раден, яка виділила значну суму на будівництво кам'яної церкви святого Георгія, на власні кошти утримувала жіночу гімназію, церковно-при-ходську школу та будинок художника, за походженням була циганкою.

А циганський ансамбль "Ягорі", який не один рік разом зі своїми виступами вносив яскраві барви у буденне життя наших земляків. Хіба не залишили теплих спогадів про свої запальні танці і пісні сім'ї Булдиженків, Томенків, Волошиних та інші учасники? У важкі часи, коли розпався Радянський Союз, І життя, здавалося, не мало майбутнього (в клубах не топили, не було фінансування, на концерти виїжджали на власному транспорті), талановиті артисти збирали повні зали і запалювали вогник радості в серцях вдячних глядачів.

Цигани стали невід'ємною частиною охтирського буття. Сьогодні неможливо уявити без них наше місто. Незвична гортанна мова? Так. Незвичний, може занадто яскравий одяг? Так. Але ж саме мова І одяг є ознаками національної самобутності цього народу. Ми - українці маємо власну державу, мовудра-диції. А як ще ці люди, що не мають власної території, можуть зберегти обличчя свого народу? Ми бережемо своє рідне, а вони - своє.

Живуть традиції в циганських родинах Хоча й відчувається, що місцеві цигани більше піддалися впливові українського оточення, що проявляється в одязі, житлі і спілкуванні з місцевими жителями нециганського походження, та все ж не забуто давніх звичаїв, які передаються від покоління до покоління.До таких традицій можна віднести ряд родинно-побутових свят, записаних нами під час експедиції. Самобутність цих обрядів викликають зацікавленість та вносять у життя позитивну енергію.Це обряди, пов'язані з народженням, весіллям, з похоронами.

Та на особливу увагу заслуговують традиції, що пов'язані з принципом головування у сім'ї. Чоловік - незаперечний господар в домі циганів на Охтирщині. До речі, в ході дослідження виявилося, що в місті дві етномовні групи ромів. Це "сінті" - місцеві "руські" цигани та "волоські" цигани, що мігрують з Молдавії та Закарпаття. Цікаво, що у відносинах "старший-менший" є деяка різниця. У руських циганів бабуся є дуже великим авторитетом навіть для дорослого онука, він буде прислухатися до її порад А оту молдавських, навіть стара жінка таким авторитетом у суспільстві не користується. Та повага до старших притаманна всім цим групам. Саме таким традиціям циганська громада зобов'язана досить високими сімейними цінностями, моральними устоями щодо статевих відносин у молоді, збереженням національної самобутності.

Так що краще: дискутувати на морально-етичні теми, чи бути толерантними і повчитися у циганів тому хорошому, що у них є?

Тетяна Сторожко, член краєзнавчого об'єднання "Горизонт" ОМЦДЮТ