Ви напевно здивовані тим, що в міську газету пише житель села. Взятися за перо мене примусив прикрий випадок, який трапився з нашою сім'єю.

Наша дочка з чоловіком і дворічним сином проживала в однокімнатній квартирі по вулиці Батюка. Самі розумієте, що в таких умовах за повноцінний відпочинок будь для кого з членів сім'ї, годі й говорити. До того ж зимою дуже холодно, тому доводиться спати у верхньому одязі. 

Вирішили купити собі приватний будинок. На початку жовтня 2006 року по об'яві в газет, по вулиці Пушкіна 23/2, в якому проживала Н. І. (прізвище не подається з етичних міркувань, - прим, редакції) зі своєю матір'ю поважного віку і сином. При першій же зустрічі Н.І. сказала, що її мама свого часу працювала учителем і має почесне звання "Заслужений працівник освіти". Одним словом, ми вирішили, що це порядна сім'я і ніяких ускладнень при цьому не буде.

З нас запросила сім тисяч американських доларів завдатку, а решту потім. Коли ми затребували будинкову книгу, то вияснилося, що будинок не її, а покійного батька. Завдаток ми дали тільки на переоформлення будинку з батька на нового господаря. Коли документи були вже готові, ми стали говорити, щоб жінка звільнила будинок і оформити договір купівлі-продажу. Вона ж настирливо требувала сім тисяч американських доларів, а потім буде виселятися і оформляти договір купівлі-продажу. А тут вступила в розмову її мама, яка не двозначно сказала, що поки вона жива, нікому не дозволить продавати будинок. Нам нічого не залишалось, як шукати інший будинок і затребувати повернути завдаток. Н.І. сказала, що обов'язково поверне, як тільки заробить грошей. Так вона обіцяла при кожній зустрічі, аж 17 червня 2007 року, коли відбулася остання розмова. Розмова була не із приємних. Спочатку, побачивши мене у відчинені двері, сховалася у кімнаті, а потім, хвилин через 15, все ж таки вийшла з будинку до нас з дружиною. Вид у неї був, як кажуть у таких випадках "пом'ятий". Не відомо , що вона перед зустріччю прийняла і яку дозу, але вона була явно не здорова і весь час з лиця не сходила нагла посмішка. Під лівим оком був синець, який вона весь час прикривала рукою і говорила, що це алергія не зрозуміло на який збудник. Тон розмови був також наглим. Повторюю слово в слово: "Грошей у мене немає і скоро не буде, бо я ніде не працюю, а як будете порушувати мій спокій, то я заявлю на вас у міліцію". Ми вкрай були обурені її наглою поведінкою. Ми з дружиною обоє колгоспні пенсіонери. У дружини 39 років стажу, а у мене 44 роки. Обоє ветерани праці, а пенсія самі знаєте яку в нашій країні колгоспні пенсіонери отримують, якби тільки не вмер з голоду. Кожну копійку рахуємо. У нас у дітей 9 внуків, так що с куди витрачати гроші. А тут як бачите такий прикрий випадок і надії на повернення грошей немає тому, що ми повірили на чесне слово і не взяли розписки. Дуже просимо вас надрукувати нашого листа у своїй газеті, щоб ніхто більше не попався на гачок до цієї аферистки і заголовок напишіть "Аферистка", щоб її люди обминали як чуму.

Завчасно вдячні вам, сім'я Дяченко