Спілкування з мистецтвом все ще не є необхідністю для більшості людей. Тисячі із них не знають як провести свій вільний час. Але ж тільки мистецтво здатне вплинути на душу, привчити людину до праці розуму та серця.

Галина Василівна Строкова - викладач Охтирської музичної школи по класу фортепіано, яку доля вибрала для служіння музиці. Цій справі вона віддала все життя. Педагог з великої літери. Навчати грі на фортепіано - ох, не проста це справа, щоб з малюків 6-7 років виростити талановитих музикантів, таких трудових років у Галини Василівни набралось аж 50. В цьому році на випускних святах музична школа мала поздоровляти її з ювілеєм, чекали на свято всі: друзі, колеги, ученики. Але...

Життя подарувало мені з 4-го класу Охтирської ДМШ бути ученицею в класі Строкової Г.В. До цього навчала мене учителька, яка переїхала до іншого міста. Скільки було плачуі Не хотілось йти до школи. Думала, що покину навчання, так любила першу вчительку музики. Та Галина Василівна не дала мені довго нюнсати. Не звертаючи увагу на мій настрій, до занять поставилась по-діловому. "Ти вже майже доросла, працюй над своєю професійністю, у тебе не поганий рівень, але більше гам, і етюдів". І розпочалась робота. По 10 етюдів фали на уроці. Кожний урок - гами з усіма видами вправ. Двадцять хвилин праці над технікою, тоді лише над творами. Після першого екзамену відмітили, що техніка значно виросла. "Ніякої зупинки, ідемо далі", - сказала мені Галина Василівна. А далі займатись стало ще важче, але все більше я стала любити фортепіано. "Будемо фати концерт Гайдна для двох фортепіано", - вирішила Галина Василівна. Цей концерт- просто ціла історія в моєму музичному житті. Студенти музучилища грають його на 1-11 курсі. Іду на урок із страхом. Галина Василівна оцінку не ставила, жаліла мене. Баче, стараюсь, але ще не під силу такі труднощі. Моя мама благала: "Дайте дитині щось легеньке, жаль дитину, не виходить в неї цей концерт". Вчу до школи і після школи. Настав екзамен. Перший серйозний іспит після трудового року, підсумок праці учня та вчителя. Я хвилювалась за себе і не думала, що Галині Василівні ще важче, ніж мені, бо за всі промахи учня відповідає вчитель. Дав важку програму, то й відповідай. На що було ризикувати? Давай І щось легеньке. Та Галина Василівна любила завжди ризик, і завжди вигравала. Вміла виховати в учня дисципліну, розвинути волю до перемоги. А в мистецтві треба перемагати кожного разу, коли виходиш на сцену. І ми з Галиною Василівною одержали велику перемогу.

У Галини Василівни в таких перемогах пройшло все життя. Навіть безнадійні учні у неї грали. Просто виривала здібності своєю настирливістю. Ніколи не боялась невідомих творів, новаторської музики. Пам'ятаю, в 5-му класі грали ми музику українського композитора Ігоря Шамо. Одинадцять листків невідомого нікому тексту. Ніхто з викладачів не знав яки трактувати. Готували цей твір до обласного конкурсу: "Грай як відчуваєш", - підказувала вона мені. Прослухавши мене, викладач музучилища здивувалась, як я запам'ятала все це, та й ще в своїй трактовці. "Вона в мене старанна, Інший би учень цього не зіграв би". Галина Василівна вміла робити з учня сенсацію. Це повага до природних даних, які талантом педагога розкривались в повну силу. Майстер і ученик - такі в мене були відношення. В музучилищі на ІІІ курсі було легко завдяки високій праці Галини Василівни. Деякі технічні вправи студенти тільки опановували, а я грала з 4-го класу. Проходили етюди, які вже я знала до цього. За рік з Галиною Василівною програвали не одну-дві поліфонії Баха, а чотири-п'ять. Знала всю музику Баха від ранніх творів до серйозних. І все це поетапно. Грала всю фортепіанну літературу Рахманінова, Чайковського, Шопена. Багато Галина Василівна приділяла уваги українській музиці. В 70-х роках ніхто не заставляв вивчати її, а ми грали Шамо, Ревуцького, Лисенка. Після екзамену несе кіпу ног з бібліотеки, сідаємо в нашому класі № 5 за фортепіано, Галина Василівна грає, а я слухаю. "Що хочеш грати наступного року?" - запитує. "Я б хотіла Шопена", - відповідаю. Треба вивчати не тільки західну музику, а й свою рідну, ти ж українка". З "Піснею" Ревуцького я й поступила до Сумського музучилища.

Будучи росіянкою за національністю Галина Василівна дуже любила українські лісні І привчала до них своїх учнів. На пам'яті в мене ті часи, коли Галина Василівна вирішила ставити дитячу оперу Лисенка "Коза-Дереза". І вся школа брала в цьому участь. Галина Василівна не тільки керівник-постановник, а й ще костюмер та художник. В нашому класі лежали маски героїв, декорації. Така краса, зроблено професійно, і все своїми руками. Це стільки треба часу? В класі пахло фарбами, мабуть всі гроші йшли на ці фарби. Галина Василівна ще й талановитий художник. Двері класу не закривались, всі за порадою до неї, без неї нічого і ніхто б не зробив. Рецензії на оперу були прекрасні. Музикантами-артистами в опері були учні музичної школи.

Музична школа тих часів була дійсно храмом, мабуть тому, що працювали талановиті вчителя. 35 років тому я прийшла в ці стіни. Ніколи діти не спізнювались на уроки, строго все по дзвінку.

Сидимо на стільчиках, чекаємо під настінним годинником в коридорі. Поряд прибиральниця, яка в курсі - кому, куди і на стільки годин. В коридорах тиша, тільки годинник відстукує хвилини нашого життя. Здоровались до всіх вчителів. Вони були для нас як Боги в стінах старої музичної школи. Це школа мого дитинства, яка була опорою мені в дитячому житті, вогником прекрасного і інтелектуального. В ній розкривалась моя душа. На той час Галина Василівна була провідним піаністом в школі. З 90-х років учні Галини Василівни постійно брали участь в обласних конкурсах. Майже кожного року у неї був лауреат. Крім того, Галина Василівна вела велику громадську діяльність, методичну роботу та допомагала всім молодим спеціалістам школи як наставник. Довгі роки була завучем школи та зав. фортепіанної секції. Керувала вокальним ансамблем викладачів, бо за фахом вона ще й хормейстер. Фактично, своїм авторитетом, професійністю підняла рівень Охтирської ДМШ, бо працювала від її заснування до сьогодні. Нагадаю, що велика справа - передача музичній школі реліквій та експонатів Ксенії Олексіївни Булгакової та відкриття її Ім'я, піаністки 19 сторіччя, для міста Охтирки, відбулось завдяки авторитету Галини Василівни. Галина Василівна продовжила справу Ксенії Олексіївни Булгакової.

Директор Сумського музичного училища навчалась в Охтирській ДМШ в класі Строкової Галини Василівни. І далі список учнів Галини Василівни, які працюють викладачами піаністами в Охтирській ДМШ. можна продовжити: Мартиненко Н., Кокотова'О.. Морозова О, Хижняк Р., Бойко С, Сахарова О., Лісова Р. А є ще багато учнів, які працюють викладачами фортепіано в інших містах.

Смерть для митця, як пише О.Мендельштам, це останнє закпючне слово.

Як у "Прощальній симфонії" Гейдна Галина Василівна Строкова загасила свою свічку і легко пішла зі сцени. Назавжди вона залишиться в нашій пам'яті і серцях.

С.Берест, учениця