Сергій Цвик із Охтирки разом із дружиною Клавдією Лук’янівною прожив понад пів століття в любові та злагоді. Вони виховали двох дітей, мають онуків, і здавалося, що життя перейшло у спокійну фазу. Але 3 листопада 2023 року їхній світ змінився назавжди — війна забрала їхнього сина Андрія

Андрій Цвик народився 13 квітня 1981 року. З юності був цілеспрямованим, навчався в Харківському автодорожному інституті, працював водієм, механіком, а згодом — керівником підприємств. Його кар’єра охоплювала "Славну", "Burisma", "Полтавську бурову компанію" та "Укрнафту". Він мав усе: родину, бізнес, житло, перспективи. Але коли почалася війна — вирішив добровільно йти на фронт.

Батько намагався його зупинити. Поїхав до Полтави, став перед сином на коліна, благав не йти. Але Андрій відповів: "Не принижуйся, тату". Він уже допомагав як волонтер — ліками, продуктами, підтримкою. Але цього було замало. Він хотів бути там, де вирішується доля країни.

Андрій вступив до 154-го окремого батальйону тероборони і захищав Сумщину. За кілька днів до загибелі він приїхав додому, обійняв батька і сказав: "Батя, який ти слабкий!" — це були останні обійми.

5 листопада 2023 року в селі Порозок на Краснопільщині російська диверсійна група обстріляла автомобіль, у якому їхав Андрій. Він загинув разом із двома побратимами.

Андрій не шукав вигоди. Він мав змогу уникнути служби, але обрав шлях гідності. Його батько каже: "У нього було все… Усе, крім страху".

Це історія про любов, втрату і незламність. Про сина, який став героєм. І про батька, який назавжди зберігатиме пам’ять про нього в серці.

Джерело: Ворскла