Одного разу довелось навіть почути розмову двох молодих батьків, які ніяк не могли зрозуміти, де ж в нашому місті проходять «морські рубежі нашої Батьківщини ». На жаль, більшість охтирчан не читали напис, зроблений на пам’ятнику і не знають, чому він тут встановлений. Тільки цим можна пояснити той факт, що 9 травня, в День Перемоги, біля цього пам’ятника ви не помітите букетів з квітами. Для мене ж цей пам’ятник особливий і ось чому…

Певний час мені довелось працювати замісником директора  з виховної роботи однієї з шкіл міста, керував роботою гуртка червоних слідопитів цієї школи. Робота велась в десятках напрямків, з усіх куточків колишнього Радянського Союзу на адресу школи надходили листи від ветеранів – учасників бойових дій на території Охтирщини, Сумської області, родичів загиблих, різноманітні довідки з архівів та музеїв, з якими гуртківці вели переписку. Одного разу, працюючи з поштою, хтось з гуртківців передав мені лист ветерана Великої Вітчизняної війни з Київщини. Взяв до рук списаний дрібним почерком аркуш паперу, в ньому ветеран війни Дмитро Михайлович Міліціян писав:

« Дорогие ребята! К сожалению , я не могу рассказать Вам о зимнем освобождении Ахтырки. Я был ранен и в это время находился в госпитале, но когда получил и прочитал Ваше письмо - сразу вспомнил песню про парня из Ахтырки. Эту песню пели бойцы роты, которой я командовал в то время. Она была дорога сердцу каждого бойца. Вот ее слова:

Я встретил его близ Одессы родной,
Когда в бой пошла наша рота –
Он шел впереди с автоматом в руках,
Моряк Черноморского флота.

Он шел впереди и пример всем давал,
Он был уроженец Ахтырки,
А ветер гулял за широкой спиной
И в лентах его бескозырки.

Я встретил его близ Одессы родной
У беленькой, маленькой хаты,
Лежал он на докторском белом столе
В разорванном, в крови бушлате.

Двенадцать ранений хирург насчитал,
Две пули засели глубоко,
Но храбрый моряк и в бреду напевал
« Раскинулось море широко…»

Очнувшись от боли он другу сказал:
- Жив будеш, заедешь в Ахтырку –
Жене передай мой прощальный привет,
А сыну отдай бескозырку.

Вот эта песня, ребята, вела бойцов на подвиги.»

Дочитавши листа до кінця я вже не мав сумніву, що це пісня, слова і мелодію якої я добре знаю. Пам'ять відразу ж повернула мене в повоєнні роки, в моє дитинство. Саме тоді мій батько, старший лейтенант Залавський Олексій Маркович, який нещодавно повернувся з фронту, укладаючи спати мене і молодшого брата Миколу, часто співав нам замість колискових пісень «Темную ночь», «Катюшу», інші пісні фронтових років. Та найбільше запам’яталась мені чомусь пісня про моряка з Охтирки, який поранений помирав на лікарняному столі і просив друга, щоб заїхав до Охтирки і передав синові безкозирку. Тривалий час я не знав, звідки батько знав цю пісню, але згодом серед документів батька ми з молодшим братом знайшли довідку про те, що Олексій Маркович Залавський захищав Одесу в складі Окремої Приморської армії, посвідчення на медалі « За оборону Одеси », «За оборону Севастополя », « За оборону Кавказу»…

Велику Вітчизняну війну батько зустрів в місті Болград Одеської області. За кілька днів до початку війни до Охтирки були евакуйовані моя мама з старшим братом Леонідом, а вже 26 червня 1941 року військова частина батька вела запеклі бої на підступах до Одеси з переважаючими силами противника, в основному – озброєними до зубів відбірними румунськими військами. Та всі атаки 4-ї румунської армії, яка мала на той час п’ятикратну перевагу в живій силі і техніці, закінчувалися невдачею, наражаючись щоразу на мужність і героїзм захисників Одеси. В зв’язку з небезпекою, що нависла над містом, командуючий Південним фронтом 5 серпня одержав наказ такого змісту: «Одесу не сдавать и оборонять до последней возможности, привлекая к делу Черноморский флот ». Вже 8 серпня в Одесі оголошується стан облоги, а перед командуванням Окремою Приморською армією та Чорноморським флотом ( генерал Г.П.Сафронов, віце-адмірал Ф.С.Октябрьский ) ставиться завдання організувати оборону міста. При недостатній авіаційній підтримці, відсутності регулярного забезпечення зброєю, боєприпасами, продовольством захисники Одеси робили неможливе – стримували наступ німецьких окупантів.

19 серпня було створено Одеський оборонний район на чолі з контр-адміралом Г.В.Жуковим, до складу якого увійшли війська Окремої Приморської армії та Одеської військово-морської бази.

Війська Одеського оборонного району при підтримці ополченців, місцевих жителів, які в період героїчної оборони Одеси побудували на вулицях міста 250 барикад, 73 дні сковували дії 18 румунських дивізій. Втрати союзників Гітлера були величезними, але особливо боялися румуни та німці морської піхоти, яку вони називали « чорною тучею », « чорними дияволами ».

Коли моряки, знявши каски і одягнувши безкозирки, йшли в бій, німецькі окупанти, кидаючи зброю, залишали окопи і тікали, рятуючи своє життя. Ось чому серед тих, хто особливо відзначився в боях під Одесою, проявив мужність і героїзм – 1-й полк морської піхоти полковника Я.І.Осипова, багато інших військових частин, до складу яких входили моряки-чорноморці. Немає сумніву, що наш земляк, легендарний герой-моряк захищав Одесу в складі однієї з військових частин, що перелічені вище. Хтось з його бойових побратимів під час короткого відпочинку між боями склав про нього пісню, яка виконувалась під гармошку чи гітару на мотив відомої пісні « Раскинулось море широко…» Задушевні слова, відомий мотив, дуже швидко зробили пісню про моряка з Охтирки надзвичайно популярною серед бійців та офіцерів.

Ось так тісно переплелись в перші місяці Великої Вітчизняної війни під Одесою долі двох охтирчан – мого батька та невідомого моряка, що геройськи загинув, захищаючи свою Батьківщину. День Перемоги батько зустрів в одному з фронтових госпіталів в Чехословаччині, влітку 1945 року повернувся з фронту, а через рік старший брат Леонід вже допомагав мамі колихати в колисці мене, автора цих рядків. Разом з батьком повернулася в Охтирку і пісня про моряка-героя, яку знали бійці всіх фронтів. В цьому я переконався ще раз зовсім недавно – на одній зустрічі з ветеранами я почув цю пісню у виконанні одного охтирчанина. Щоправда, слова пісні були дещо інші, а закінчувалась вона так:

« И часто потом я в атаку ходил-
Я дрался, как целая рота
На подвиг меня вдохновлял наш герой -
Моряк Черноморского флота »

Хто ж цей герой-моряк, який в роки війни прославив місто Охтирку ? Чи вдасться встановити його прізвище, ім'я ?

Автор цих рядків протягом тривалого часу збирав матеріал про військові частини, які приймали участь в героїчній обороні Одеси, з цієї публікації читач зрозумів з якою метою – вони воювали десь поруч, мій батько і його земляк моряк-герой з Охтирки. Тож зібрана мною інформація про невідомого моряка давала мені можливість ознайомитись з бойовим шляхом мого батька. Цієї інформації достатньо для того, щоб офіційно зробити запит до Військово-медицинського музею Міністерства оборони колишнього СРСР, де зберігаються справи бійців та офіцерів, що проходили курс лікування, хворіли або померли в госпіталях в роки Великої Вітчизняної війни. Як би не розвивались події далі, в наступному році біля пам’ятника, встановленого в парку біля кінотеатру « Кнежа » на честь 24 моряків-охтирчан, що загинули захищаючи морські рубежі нашої Батьківщини, я мрію побачити з букетами квітів дітей і онуків сина легендарного моряка, онуків та правнуків інших земляків, які захищали свою Батьківщину на Чорному, Балтійському та інших морях, на Тихому океані.

Можливо, що хтось з охтирчан зможе чимось доповнити мою розповідь про героя-моряка з Охтирки і тоді читач матиме змогу зробити ще один екскурс в героїчне минуле Охтирщини …

Анатолій Залавський
Ветеран педагогічної праці, краєзнавець