Рідне місто! Як коханій, зізнаюся йому в любові. З почуттям великої гордості дивлюся на його минулий шлях. Він простеляється від маленького укріплення-острогу до міста, що цілком відповідає категоріям сучасності.

Нелегка то справа - пройти в уяві шляхом, який пронизав "віки, і усвідомити історичне призначення нашої Охтирки у давніх подіях. Тож і прикликаю на допомогу надійного помічника - безвідмовну Історію. Беру у неї своєрідне інтерв'ю і переконуюсь: невичерпні її джерела. З жадобою припадаю до тих джерел - і переді мною оживають картини далекого минулого...

Нам відома історія утворення Слобідської України. Обставини, в які потрапили слобожани відразу ж після переселення, постійна боротьба їх з Кримом викликали необхідність збереження і розвитку військової організації. Принципи її переселенці принесли зі.своїх старих місць проживання.

Склався полковий устрій. Всього на території Слобідської України утворилося в різні роки п'ять полків: Острогожський, Сумський, Харківський, Ізюмський і Охтирський. Московський уряд визнав військово-козацький устрій слобожан і всіляко сприяв його формуванню і зміцненню.

Отже, Охтирка стає полковим містом. „Кому ж підпорядкувалися слобідські полки?" - запитую у Історії.

Отримана відповідь свідчить, що оскільки полки розташувались на межі державної території Росії, то й підлягали вони Московському урядові, а не гетьману України. Місцевою владою був бєлгородський воєвода, а центральною - до 1668 року - Розрядний приказ.

„То виходить, центральна влада змінювалась?" -дивуюсь. Так. В 1668 році Слобідські полки були передані у відання Посольського приказу, але у військовому відношенні продовжували підлягати Розряду. Великі зміни сталися у XVIII столітті, в часи реформ Петра І. У 1708 році Охтирський полк разом з іншими переходить у відання Азовської губернської канцелярії, а з-1718 року - у підлеглість Бєлгородської провінційної канцелярії Київської губернії. З 1722 року Слобідські полки передаються Військовій Колегії. Так і було аж до 1765 року, доки 28 липня царським маніфестом козацьку службу на Слобожанщині скасували. Всі п'ять полків реорганізували в регулярні: Харківський став уланським, решта - в тому числі і Охтирський - гусарськими.

Визнавши полкове упорядкування слобожан, Московський уряд визнав і козацьке самоврядування, в основі якого лежав принцип виборності полкової і сотенної старшини. Але козацька .демократія дуже швидко перетворилася у фіщію і зруйнувалася, підточена соціальними і економічними протиріччями. Якщо спочатку полковники обирались громадою, то пізнше, відтіснивши маси рядового козацтва від справ полового управління, вони стали ними по спадковості.

Отже, на чолі полку стояв полковник, котрий спирався на полкову старшину, що складалася з шести осіб. Правою рукою був обозний. Він відав артилеією, всіма укріпленнями і на випадок хвороби або вітсутності полковника виконував його обов'язки, але без права видавати універсали. За обозним йшов осавул. Він допомагав полковникові у військовій справі. Далі шли хорунжий, суддя, писарі. Окрім цієї верхівки, наближеними до полковника піл й сотники, які обиралис, а пізніше призначалися старшиною з бажаних для полковника осіб.

Полки складалися з сотень. На початку існуваня Охтирський полк мав 5-6 сотень. В кінці 70-х років ХМІ століття їх було вже дев'ять, а в 1732 році - п'ятнадцяті І на чолі кожної полкове сотні стояв сотник. За ними були: сотенний отаман, осавул, хорунжий і писар.

„У чому ж полягали обов'язки полку?" - запитую у Історії. Вона відповідає, що в полках у тому числі і в Охтирському, було чотири служби - полкова, міська сторожова і станична. Козаки несли її на вибір, бо були вони і воїнами, і ратаями, і .других дел мастерами". Міська - дбала про збереження фортеці, мостів тощо. Сторожова ж і станична - як варта та далека і близька розвідки. Сюди відбирали козаків, які виявляли неабиякий хист і здібності.

Служба була нелегкою, а часом і ризикованою. Рядові козаки, полкова старшина і навіть воєводи мали бути обережними і пильними. Про це нерідко нагадували циркуляри вищих військових установ. Так, Охтирський воєвода Трохим Хрущов отримав 24 травня 1657 року грамоту з Розряду, в якій йому приписувалось перебування в Охтирці „с великим береженим". Йому ставилось в обов'язок дотримуватись всіх вимог сторожової та станичної служби, не допускати свавільних і неузгоджених дій проти татар.

А скільки в умовах суворого і тривожного часу виконувалося різних справ? Це було: мисливство і рибальство, винокуріння і пивоваріння, бортництво і селітряний промисел тощо. А ще треба було виховувати дітей, навчати їх вирощувати жито-пшеницю. Якщо до всього додати численні небезпечні походи проти ногайських і кримських татар, турків, коли в одній з битв 1689 року у Чорній долині від Охтирського та Сумського полків лише „полтриста человек осталось в живьіх", опір Річі Посполитій, сваволю царських чиновників, здирства полковників, то можна, переконатись, що столітній шлях, пройдений Охтирським полком був аж ніяк не гладеньким. Його могли пройти і вижити лише мужні та стійкі люди, котрі були частиною українського та російського народів.

Олександр Галкін