7 липня на 18-ту годину було заплановано промову ініціатора фестивалю Олега Скрипки, проте літній дощ сплутав плани організаторів, добре окропивши купу народу, що зібралася на пагорбах Співочого поля. Отож фестиваль відкрився якось сам по собі, бо вже не сила було чекати. Нехай собі і дощ, але ж сонечко і гарний настрій здатні зігріти і звеселити.

Відкривала фестиваль фольклорна хода до вечірньої сцени з піснями, хлопці на ношах несли Марену та Купала, фольклорні гурти зі своїми купальськими деревцями співали купальських пісень. Олег Скрипка таки сказав своє слово, коротке, але влучне: дощ вважайте вже відкрив фестиваль, три дні життя у країні мрій нам гарантовано.

Від уряду людей вітав віце-прем'єр з гуманітарних питань В'ячеслав Кириленко, запевнивши, що таке чудове свято уряд не залишив поза увагою - підтримав грошима. Вибачався, що прийшов не в українському строї, але пообіцяв, що інші урядовці, які завітають на фестиваль, неодмінно вберуться у вишиванки.

Вишиванки, між іншим, на фестивалі усюди. Не тільки на алеї Майстрів, де представлені практично усі народні промисли з різних регіонів України, чи на сценах, де проходять виступи колективів. На Співоче поле люди приходять вбраними у народний одяг: дівчата і хлопці, діти, чоловіки і жінки, майже всі тут у вишиваних' сорочках. Скоріше дивним виглядає той, хто одягнутий у щось інше. Отож, запасайтеся вишиванками, солом'яними капелюхами, коралями, стрічками та намистом, хто побажає приєднатися до фестивалю наступного року.

Етнічний фестиваль "Країна мрій" - велике інтерактивне дійство з багатьма майданчиками для живих виступів, алеї майстрів, дитячої галявини, майстерні народних танців, традиційних народних кухонь, обрядової сцени. Є ще вечірня сцена, яка починає роботу з 18 години. А до того все навколо вирує і кипить -не знаєш куди побігти, аби побачити і почути найбільше. Стрибаєш по скошеній траві від сцени, що під стінами Лаври до сцени "Зелена галявина", широко розкривши очі. Ось співає фольклорний гурт із Сум "Серпанок" (серед учасників гурту - студенти Сумського педагогічного університету, училища мистецтв і культури ім. Бортнянського), а ось -"Муравський шлях" із Харкова та "Гуляйгород" з Кіровограду, які всі звикли вважати абсолютно русифікованими. До слова скажу, що на фестивалі українська мова звучить легко і невимушено усюди, не тільки і не скільки зі сцени, як навколо вас...

Поряд із фольклором та автентичним співом - сучасна українська естрадна пісня. Меломанам на замітку: "Карпатіянз" - проект американського музиканта - гітариста і бандуриста Юрія Фединського. Юрко, українець американського походження, мешканець Нью Йорка, рік тому змінив місце проживання на Київ. До нього приєдналися найкращі представники фольклорної сцени Києва - кобзар і лірник Тарас Компаніченко, скрипаль гурту "Древо" Сергій Охрімчук. Основою репертуару стали матеріали, зібрані під час фольклорних експедицій до різних куточків України, найперш - Карпат, де українська коренева музика збереглася найкраще. У виконанні гурту традиційні обрядові пісні і танцювальні мелодії отримали нове оригінальне звучання і сучасне аранжування. Стиль "Карпатіянз" - тосіегп тоік - дозволяє сміливе поєднання традиційних старовинних інструментів (кобза, бандура, ліра, цимбали, скрипка) з сучасними електричними - гітарою і басом, а також барабанами. Як звучить "А мій милий, чорнобривий із розбойства іде..." - то просто треба було чути.

„На кобзарській сцені виступають кобзарі і лірники. Довгі пісні, довгі історії про величне, жалібне, героїчне, патетичне і побожне. Слухати - не переслухати. Молоді хлопці з сильними голосами виспівують давню історію свого народу. Цей спів, без перебільшення, має магічну силу. Якщо спинився, то вже стоятимеш і слухатимеш як от вправного співця-кобзаря Ярему, він же Вадим Шевчук, художник -реставратор з Києва. Окрім колісної ліри та старосвітської бандури грає на французькій бароковій лірі кінця 18 століття, дуді, іспанській гайді, в репертуарі кобзарсько-лірницькі твори 16-18 століття. Вражає.

А поряд - екзотика. Майстер з Японії, одягнувшись в українську вишиванку, створює пензлем незрозумілі японські композиції. І що в них головне - зміст, чи форма? Охочі роздивляються ієрогліфи, дослухаються до слів перекладача, аби розібратися у складній філософії далекої східної країни.

Так, на фестивалі не тільки українське народне мистецтво і не тільки українські виконавці. Фестиваль -міжнародний. Довелося побачити і послухати гурт "Уіісісіаз" (Фінляндія) та його йойк (традиційний саамський спів), віртуозну гру Іво Папазова, легендарного кларнетиста з Болгарії, творця сучасної балканської музики, що став частиною загальносвітової культури, унікальний спів Раїси Тандалай (Алтай),, багатоголосся грузинського ансамблю "Мтієбі". Все треба дивитися на власні очі і слухати на власні вуха. Переказати (як не старайся) все одно не вийде. Прогпама фестивалю насичена і різноманітна. Кожний мав змогу вибрати музику на власний смак. Справжню музику. Не той сурогат, який ми чуємо кожного дня з радіо-РМ та у телеефірі. Користь подібних заходів зокрема й у тому, що вони не дають забути людям про існування справжнього мистецтва. Почувши справжнє і порівнявши його з повсякденним ширвжитком, ви неодмінно зрозумієте, яка пісня і яка мелодія ваша.

Окремо слід сказати про настрій і дух фестивалю. Сказано ж: "Країна мрій". Звідти не хочеться повертатися. На фоні етнокультури виникає атмосфера патріотизму, духовного єднання. Сюди приходять у національному вбранні, сюди приносять національні прапори, тут співають і спілкуються українською... і все це - природно, без напруження і примусу. Фестиваль, безумовно, заслуговує на логічне продовження, що має перерости у традицію, аби кожен зміг виявити своє громадське та творче натхнення, аби країну Мрій ми збудували у всій Україні.

З МІСЦЯ ПОДІЇ
А.Протасова