- Хто такі? — намагаючись освітити ліхтарями закутані обличчя добре озброєних вершників, запитав старший з варти, відділившись від невеликого гурту.

- Негайно відкривайте браму та піднімайте з теплого ліжка самого полковника! — почулося у відповідь.

Тим часом під'їхала ціла кавалькада кінних карет. З однієї прудко зіскочив велетенського зросту чоловік. По тому, як швидко оточила його челядь, можна було здогадатись, що завітала сюди глухої заметільної ночі якась знатна особа. Широкими, енергійними кроками прибулий заспішив до брами. Вітер кидав в його обличчя колючий сніг, рвав поли короткого сюртука, але чоловікові, здається, це ані трохи не дошкуляло.

Я цар російський Петро,— голосно відрекомендувався він.— А про вашу Охтирку начуваний. Хоробрі козаки тут проживають.

Задзвеніли ланцюги, загрюкали важкі засуви і проскрипівши, розчинились навстіж високі ворота.

Петро знав і цінував охтирських воїнів, які виявили доблесть і витривалість під час Азовських походів. Прискіпливо, зі знанням справи перевіряв він надійність фортечних укріплень, давав поради, знайомився з бойовою виучкою полку.

Полк весь час перебував у бойовій готовності. В 1709 році Охтирка стала ареною жорстоких битв з загарбниками. Важливість стратегічного місцезнаходження її була очевидною: тут схрещувались шляхи на Зіньків, Суми, Бєлгород, Харків. Оволодівши містом, ворог мав змогу проникнути в глибинні райони Росії. 12 січня 1709 року цар направляє коменданту Охтирки фон Делдіну наказ: «Подлежит вам по укрепле-нию города також и в провианте трудитца по крайней мере и чтоб провианту бьіло конечно на четьі-ре месяца. Того же смотреть и в воинской амуниции. Також ежели неприятель будет ваш город ата-ковать, то с помощью божею бо-ронитца до последнего человека и ни на какой акорд с неприяте-лем не вступать под смертною казнею».

Для керівництва оборонними роботами в Охтирку прибув воєнний інженер Вріллє. Одночасно із зміцненням укріплень вживаються заходи до збільшення арсеналу артилерійської зброї і боєприпасів.

Головні сили кавалерії у складі двадцяти драгунських полків під командуванням О. Д. Меншикова Петро і вирішує направити з Сум в Охтирку. А коли Меншиков доповів про розташування шведських військ у районі сусідньої Котельви і намір Карла XII «итти к Ахтьірке и оную штормовать», цар надсилає сюди і головні піхотні сили, 4 лютого 1709 року Петро І особисто перевіряє готовність фортеці до бойових дій.

А тим часом становище ускладнювалося. Шведи розгромили російських драгунів під Опішнею, і тепер перед ними відкривалась можливість переправитись на лівий берег Ворскли і захопити укріплення Хухра, яке стояло за десяток верст від Охтирки. Це стало б прямою загрозою місту.

8 лютого Хухра пала. Але, оцінивши співвідношення сил, ворог повернув на правий берег Ворскли і піддав спустошенню територію Охтирського полку. В нерівній сутичці з загарбниками безприкладну мужність виявили сусідні з Охтиркою гарнізони Олешні, Красного Кута, Коломака, Опішні. Слобідські полки і, зокрема, Охтирський по праву розділили з російською армією честь однієї з найвеличніших перемог в історії боротьби за незалежність держави.

В 1765 році царський уряд ліквідував козацьке самоуправління на Слобідській Україні. Місто стало центром Охтирської провінції, а потім однойменного повіту. Спочатку територія ця відносилась до Харківського намісництва, яке згодом стало губернією.

Відбулися зміни і у воєнному формуванні. Місцевий козацький полк реорганізувався у регулярний гусарський, і Охтирка втратила усі привілеї полкового міста.

М. Мотренко