Були часи, пройшли буремні...

Права і пільги, для членів сімей реабілітованих громадян передбачені постановою Ради Міністрів СРСР №1655 від 8-го вересня 1955 року, зі змістом якої Вас можуть ознайомити у виконкомі місцевої Ради депутатів трудящих". А дещо згодом надійшло свідоцтво про смерть батька, яка сталася (від дистрофії -О.Г.) 17 вересня 1943 року.

Такою (як виявилося ще через 40 років) неправдою заспокоїли Олександру Петрівну, дружину покійного і сина Миколу. Насправді ж за надісланими (на прохання автора цих рядків) документами з Лубенського СВУ у Полтавській області, в т.ч. і засвідчення лікаря в'язниці смерті Кучмая Г.М., з'ясувалося, що він розстріляний в Лубенській в'язниці невдовзі після арешту 16 грудня 1937 року...

Того тривожного зимового вечора вдома Кучмаїв вголос читали захоплюючий роман Жюль Берна. Та серце дружини відчувало тривогу. Час був пізній. Підійшла до віконця, глянула в білу каламуть.

- Щось довго немає нашого батька, - промовила.

- Затримується, певно. Сьогодні ж він веде комсомольську політшколу, - заспокоювали сини.

- Одначе ж, пізно...

Уже за північ почувся стукіт у двері. І матері, і дітям здалося, що він був не таким, як завжди. Підійшла Олександра Петрівна до дверей, схвильовано запитала:

- Хто там?

Та звичайно лагідного голосу чоловіка не почула. Донеслось приглушене: "Та відчиняй-бо!.."

Руки довго шукали засув. І ось з холодної імли в тепло домівки зайшов чоловік, Гнат Миколайович, а за ним -міліціонер.

Не хотілось вірити, що лихо вдерлося і в їхню сім'ю. Та коли міліціонер поклав на стіл протокол обшуку і револьвер, зрозуміла, що це кінець...

До протоколу обшуку Полтавського управління НКВС було занесено перелік вилучених речей: паспорт, кілька членських квитків різних товариств, довідки. Після неприємних хвилин - підписання понятими (Гнат Миколайович не підписав) протоколу про те, що все в нім правильно, господар назавжди полишив домівку...

Народився Гнат Миколайович Кучмай 26 травня 1896 року в сім'ї охтирського робітника. Підростаючи, виявив неабиякий потяг до знань. Проте закінчити вдалося лише церковно-приходську школу, бо нужденне життя примусило рано заробляти на хліб собі і родині. Уже з 12 літ почав працювати учнем складальника у друкарні. В 1912 році без згоди батьків поїхав до Харкова і влаштувався на приватні курси. На прожиття та платню за навчання заробляв у друкарнях міста, працюючи в нічний час. А між тим опанував програму гімназії і весною 1915 року склав екзамени за шість класів. Того ж року призивається на службу до царської армії. Воює на фронтах першої імперіалістичної. Жовтневий переворот в Росії вносить свої корективи: у 1917 році обирається членом комітету солдатських депутатів. На початку наступного року Гнат їде до Києва і влаштовується складачем у 1-й Київській друкарні і працює тут упродовж 1918-1919 років. Коли інтервенти захопили Київ, поручика Кучмая ув'язнили в Лук'янівську тюрму, звідки визволили його богунці. Як людина працьовита і діяльна, зажив собі значного авторитету: ще працюючи в друкарні, був обраний головою фабзавкому. Складне матеріальне становище, що спричинилося громадянською війною, змусило Гната Миколайовича полишити Київ і переїхати до рідної Охтирки. Залишок року працює за спеціальністю в міській друкарні, а з 1 січня 1920 року призивається тепер уже до лав Червоної Армії. А після демобілізації, з 3 січня 1923 року, працює в урядовій друкарні ім. Фрунзе. Восени цього ж року спілка друкарів направляє його на навчання до Харківського сільськогосподарського інституту. Те направлення не було випадковим. Найближчі друзі вже давно спостерігали, що їхній "старик" у вільний час захоплюється вирощуванням квітів та лікарських рослин. У інституті Гнат Миколайович виявляє неабиякі здібності в навчанні та науковій роботі. Тож у 1926 році інститут відряджає його на Харківську крайову сільськогосподарську дослідну станцію.

Усі зусилля волі, знання і вміння Гнат Миколайович віддавав науці. Перебуваючи на посаді практиканта влітку 1926 року, займався селекцією багаторічних та однорічних трав. А восені того ж року і до осені 1927-го, обійнявши посаду старшого техніка, займався селекцією озимого жита та соняшнику.

Далі буде.

Олександр Галкін, письменник