Загартовані непростим життям, ми звикаємо до проблем і намагаємося не звертати на них зайвої уваги (собі дешевше). Але це до тих пір, доки одна з них занадто вже не випнеться на очі, не допече. А чи ж має так бути? Комунальники начебто мусять про нас, своїх клієнтів, дбати, бо ми сплачуємо на їхні розрахункові рахунки кошти. З тих коштів, зокрема, комунальники мають собі прибуток: заробітну платню, ошатні мебльовані кабінети з устаткуванням та комп'ютерною технікою тощо. Вони живуть за наш з вами кошт, а тому, повинні (як мінімум) поважати. Особливо ж, коли взяти до уваги той факт, що наші комунальні підприємства є приватними. Уявіть собі, що ви прийшли на ринок, купити, скажімо, шкарпетки. Он їх скільки - на будь-який колір і смак. Ідеш собі повз ятки та й вибираєш на власний розсуд - де крам якісніший, де дешевший, а де й продавець привітніший. І ніколи ви не станете купувати щось собі у збиток. Звісно, виберете те, що вважатимете найкращим, оптимальним за ціною і якістю. Житлово-комунальна галузь - ніби теж ринок, та не зовсім. По той бік ятки також стоїть приватник, тільки він зухвало посміхається вам у вічі, бо добре знає, що у вас немає вибору. Ви обмежені адресою: вулицею і номером будинку, які міцно прив'язали вас саме до нього. Отже хочеш, не хочеш, а купуй його неякісну послугу. Бо куди ж ти сплигнеш із шостого чи восьмого поверху?

Кажуть, можна плигати у товариство співвласників. Є приклади успішної діяльності таких утворень і у нашому місті. Але вони виникають як правило за певних умов. Зокрема, наявності ініціативної групи, і достатньо консолідованого осередку мешканців. Це так звані "кооперативні" будинки, де люди добре знають одне одного, разом заселялися у будинки і живуть там роками. Але таких - одиниці. Основну масу мешканців багатоповерхівок об'єднує лише спільний вхід у під'їзд. І зібрати їх докупи практично неможливо.

Отже численні власники житла "без двору і тину" прикуті до приватного підприємства (колишнього державного ВЖРЕП) міцно і надовго. На своїй території таке підприємство - монополіст. Змінилася форма власності, але не змінилася суть відносин. Як колись наймач державної квартири виступав у ролі прохача під кабінетами державних ВЖРЕПів, так і зараз, бідолашний, просить і жде жданого.

Приватизація житла, а якщо говорити точніше - приватизація квартир та госпо-дарських приміщень, закріплених за ними створила досить цікаву ситуацію. Люди в організованому порядку приватизували квартири. Тепер квартира - ваша власність, будинок належить місту, а от обслуговується -приватником. Ви, як власник окремої приватизованої квартири, не маєте жодної реальної можливості хоч би якось вплинути на процес використання коштів, які сплачуються вами. Як саме приватник користається вашими грішми? Для більшості мешканців це залишається таємницею, а судячи із теперішнього стану вашого будинку та двору, напевно, не надто ефективно.

В одному зі своїх радіозвернень Глава держави назвав основні пункти реформи житлово-комунального господарства. її першим кроком є ліквідація монополії в комунальному секторі й розвиток конкурентних відносин. "Коли житлово-комунальні господарства будуть боротися за свого споживача, тоді зникнуть довгі черги і неякісна допомога ЖЕКів. Виграє той, хто запропонує найкращі послуги", - сказав Віктор Ющенко. Наступний етап реформи - впорядкування тарифної політики, яка встановила б чітку залежність ціни послуг від їхньої якості. Говорячи про процес впровадження реформи, Президент наголосив на ключовій ролі місцевої влади. Від її активної позиції і професіоналізму залежить, наскільки швидко відбудуться зміни на краще. Він також закликав представників місцевої влади вивчати досвід країн-сусідів, які пройшли шлях подібних реформ. Це, зокрема, Казахстан, країни Балтії та Центрально-Східної Європи.

Виходить, план дій загалом по країні є. А що має конкретна людина у конкретній Охтирці? Відомо кожному. Підприємства, що надають комунальні послуги - то вже котрий рік приватні структури. Це ніби крок уперед. Але вони монопольно володіють своїм ринком і про конкурентність немає й мови! Вони поводяться на тому ринку, як самі хочуть. Диктують умови клієнтам, міряючи на свій аршин; позиваються з ними у судах і виграють (і місцева влада, і закон чомусь саме на їхньому боці); скаржаться, що у всіх негараздах винні саме мешканці, які буцімто не платять, що їхня робота - то суцільна боротьба за виживання у жорстоких ринкових умовах...

На цьому зупинімося... Ви взагалі бачили такого собі приватника-самовбивцю, який став би працювати собі на збиток? Ви бачили такого на базарі? Якщо так, то покажіть людям цього святого сподвижника, який щомісяця і щороку вкладає свої кревні у завідома програшне, невигідне діло, спалює живі гроші на жертовному вівтарі людяності. Боюся, таких не було і не буде.

Приватник, виходячи з наявних умов, зробить усе, аби йому було і на хліб, і до хліба. Зокрема, найме на роботу працівника, якому можна платити якнайменше. Саме такий працівник зустріне вас на порозі контори, коли у вас (щоб не наврочити) виникне чергова проблема. Він вам скаже, що сьогодні неприймальний день, бо багато вас таких ходить, а в нього своїх проблем вистачає. Саме такий прийде до вас лагодити крани. І полагодить так, що ви надовго запам'ятаєте. На ваше щастя ви ще не бачите як він лагодить загальнобудинкові мережі...

Отож, спокійно жити у багатоповерхових будинках можна лише покладаючись на Божу ласку. Або ж треба ставати активнішими і намагатися контролювати діяльність приватника, якому кожного місяця платимо з власної кишені. Тільки от яким чином?

Яку позицію займає у цьому процесі місцева влада, нами обрана? Що думають, і що робитимуть депутати, аби громада почувалася захищеною, і щоб у відносинах між членами громади - власниками квартир та членами громади - власниками приватних підприємств (надавачів комунальних послуг) існував розумний баланс прав і обов'язків. На разі маємо преференції на користь останніх.

М.Литовченко