Ми звернулися в правоохоронні органи, і сподіваємося на оперативне розслідування, що винуватці будуть знайдені.

Жителі міста Валентина Луценко, Любов Бєловєжкіна.

Чому трапляється подібне? На якому камені виростаєчтой вандалізм? В який момечнт і навіщо позбавляє людину Господь розуму і вона стає здатною на нелюдські вчинки? Певно, людина того розуму немала зроду. І в душі у неї пустка, порожнеча, нічим не заповнений простір. Тиняється та людина (ба, й не одна) містом, і не знає, куди себе подіти: думати не навчилася, в душі порожньо, а от в руках сила є...

Страшно, моторошно, але життя таке наше. То святе місце, капличка, а хоч би й не святе. Адже у будь яких речах і справах, що створюємо: чиясь праця, час, натхнення, розум. Збудовано людям на радість, на втіху. Та не кожен здатен втішатися красою та святістю. Втішаються й чужим болем, грубощами, втішаються від того, що руйнують... бо самі нездатні будувати.

Добро і зло змагаються між собою споконвіку. І не завжди викрите й покарне зло стає на шлях виправлення: зло є, було і буде. Страшна біда приходить тоді, коли люди перестають розуміти, що є що, не відрізняють понять ''добре" і "погано". Від того у їхніх серцях настає руїна, і навколо них - руїна. Ось ми цю руїну й побачили, у вигляді понівеченої каплички.

Ось дві молодесеньких мами ідуть вулицею з дітками, розмовляють між собою рясним, міцним матом. Дітки тої мови звісно не жахаються, дітки маминої мови вчаться. Для них то вже буде норма, а значить, "добре".

Ось річечка Охтирка, а через неї місточок. Батьки ведуть діточок до дитячого садочка кожен ранок. Весело діткам іти, їм не ріже око, що повз доріжку не трава зелена, а купи бруду рясніють. Сині, червоні, жовті шматки різного непотребу при-крашають їхній щоденний шлях. Дітки вже звикли, вони думають, що це є "добре", що так і має бути.

Ось хлопчики-підлітки серед білого дня, майже у самому центрі міста стоять під дверима комп'ютерного клубу, позгиналися. Палять цигарки, п'ють пиво з пляшок та хвацько спльовують собі під ноги. Повз них ідуть дорослі. І ніхто не жахається. Ніхто не б'є на сполох. Дитина, що відкрито п'є і палить - це вже теж "добре"?..

Цей сумний перелік може тривати довго. На жаль. І сплюндрована капличка займає в ньому своє законне місце.

Загалом, друзі, треба щось робити, і як радив геніальний професор Преображенський, передовсім, з нашими головами. Бо "розруха" починається саме там. Розповсюджується швидко, а її наслідки дуже в'їдливі і довготривалі. До того ж можуть мати незворотній характер.