Наша довідка

- Володимире Михайловичу, і часто до Вас звертаються з подібними проблемами?

- Люди є люди. З різними характерами, добрі і злі, щирі і заздрісні, чесні і брехливі. Проте я вірю, що до кожної душі можна підібрати ключик, пробудити хороші почуття, дати їм поштовх, щоб саме вони стали головнішими в житті. І немає нічого дивного, що до міліції люди звертаються з особистими проблемами, які виникають через пияцтво, приховане сімейне насилля. У нас міліція нерідко виконує роль психологів, вихователів, просвітителів, приборкуючи скандали. Буквально в кожній родині трапляється щось таке, що потребує авторитетної поради чи кваліфікованої допомоги, чисто людського співчуття. Якщо за цим звертаються до міліції, значить, люди нам довіряють. І я вважаю, це моє переконання, що кожен міліціонер повинен бути перш за все людяним.

В моєму житті так склалося, що після тривалої роботи заступником начальника обласного управління МВС я вимушений був піти на пенсію. В той період і зіткнувся з багатьма прикладами байдужості, черствості в поведінці моїх колишніх колег, звичайним ігнорування інтересів громадян, невмінням навіть їх вислухати, побачив зверхнє і неповажне ставлення: Тому коли мені запропонували повернутись на службу і доручили очолити обласне управління, вважав за необхідне особисто показувати приклад, як потрібно працювати з громадськістю, з кожним окремим громадянином, не зважаючи ні на його посади і авторитет.

- А як жили Ваші батьки? Якою була атмосфера в сім'ї?

- Ми жилі в Хоружівці Недригайлівського району. Там і зараз мешкає мій батько, а мама померла. Нас в сім'ї двоє, сестра - в Севастополі. Стараюсь частенько навідуватися до батька, допомагати йому по господарству. Там же знаходиться і моя пасіка -шість вуликів, якими займаюсь, мабуть, з дитинства. Батько працював у колгоспі трактористом, мама була медсестрою. Нас привчали змалечку допомагати у всьому, бо тримали чимале господарство: корову, свиней, гусей, качок, курей. Я не пам'ятаю, щоб мої батьки лаялися, ніхто ніколи і ні з ким не воював, не конфліктував. Навпаки, всі родичі часто збиралися, сиділи в садку і любили співати.

-Чи маєте своїх дітей! Як виховуєте?

- У мене дві доньки. Одна уже заміжня, є внучка. Коли дружина померла, менша навчалася в четвертому класі, а старша - в десятому. Поки їх не вивчив, не поставив, як кажуть на ноги, про особисте життя не думав, не шукав іншої жінки, щоб не травмувати дитячої психіки. Тому, хоч зараз у мене вже друга дружина, ми з доньками - добрі друзі, найрідніші люди.

- Від наших читачів дякую за щиру і відверту розмову. Здоров'я Вам і успіхів у нелегкій праці. А в особистому житті будьте завжди щасливі!

Л. Меркульцева