Андрій Боговіченко 23 лютого насолоджувався відпусткою, на 24 планував поїздку на Суми. Але 24 лютого російська військова техніка їхала вулицями Охтирки 

«Трималися, підтримували одне одного як могли і робили свою роботу. Основна моя ідея, як налаштувати людей, полягала в особистому прикладі інженерів. Якщо керівник на робочому місці, то працівники не почувають себе покинутими».

До повномасштабного вторгнення начальник цеху з видобутку нафти та газу ПАТ «Укрнафта» Андрій Боговіченко насолоджувалася відпусткою: 23 лютого був у Харкові, на 24 планував поїздку в Суми. Та прийшла війна. 

«У першій день повномасштабної війни я поїхав на роботу. Серед працівників мого цеху була паніка: наш промисел недалеко від Охтирки, було добре чутно вибухи, а на такому підприємстві вибухи - це завжди страшно», - розповідає Андрій Боговіченко.

Довелося зупиняти свердловини: частину вручну, деякі - відключенням електроенергії. Після зупинення обладнання основним завданням став контроль тиску на свердловинах, у трубопроводах та на об'єктах. 

«Було багато авіанальотів, рух авіації йшов уздовж нас. Це дуже моторошно. Посеред поля у повній темряві, якщо щось гуло, ми всі затихали, вслухалися і очікували...», - згадує Андрій.

Червоні лампочки на пультах керування свердловинами, сяючі циферблати та табло - усе це можна було розцінити, як маячки, тому співробітники «Укрнафти» заклеювали усе, що могло випускати фотони, задля світломаскування. Комп'ютери для контролю за обладнанням перенесли в підвальні приміщення.

«Трималися, підтримували одне одного як могли і робили свою роботу. Основна моя ідея, як налаштувати людей, полягала в особистому прикладі інженерів. Якщо керівник на робочому місці, то працівники не почувають себе покинутими», - пояснює Андрій. Саме тому хтось з інженерно-технічного персоналу завжди був там, де гаряче. 

Згадуючи ті часи, каже, що головне - це колектив: «Я надзвичайно вдячний усім колегам, які в такий нелегкий час, знайшли в собі силу та сміливість виконувати свої обов'язки»

Джерело: Укрнафта