Село те заглибило своє коріння на теренах Київщини, Черкащини та Полтавщини -явило світові унікальну майстриню пензля, і відтоді, за влучними словами Олеся Гончара, стала столицею мистецького всесвіту... Сюди, з-за вічного кругу лине і лине живий голос художниці: "Людина - це очі, а потім все те, що довкола очей...", - так богданівська земна зірка сказала колись і, може, й сама не збагнула того, що словами намалювала портрет геніальності. Для мене картини К.Білокур - це поезія життя і музика краси.

Витворювати диво під колючими вітрами та під позирки нерозуміючих та заздрісних очей ой нелегко... Багатоцвіття емоцій К.Білокур давала підтримка художників та мистецтвознавців. Листування богданівської художниці дбайливо і залюблено зібрав і видав працелюбний мистецтвознавець Микола Кагарлицький.

Сьогодні я знову подумки в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва, де експонуються художні шедеври богданівської Богині пензля, де аж бринить повітря од сяйва магічних тонів та відтінків.

До музею зібралися науковці, діячі культури та мистецтва, поети, журналісти, студенти, для яких ім'я і творчість К.БІлокур стали моральним і естетичним мірилом непідробної, мудрої, вічної життєвої краси.

У храмі живописних шедеврів унікальної художниці звучала чарівна музика маестро Лесі Дичко. З екрана в документальних кадрах поставала Богданівка, запахущі сади Загребелля...Поети задушевно читали свої присвяти. Свій виступ я почала поезією з нової збірки

ПОМОВЧИМО ВГОЛОС...

Помовчимо вголос біля квітки
Катерини Білокур -
кожен вибере тишу
і колір для себе
й відчуємо разом,
як пробиваються крізь сніги зажур
її едельвейси
в Богданівці на Загреблі...
І притулим до цвіту
її калин свої вуста
-поцілуємо вічність
богданівської вроди,
яка до охтирського краю
крило розгорта,
Зберігаючи талого снігу свіжий подих...

В колі гостей свята - людей різних професій, поглядів, різного віку - відчувалося тепло родини, співзвуччя душ і думок. Вже другого дня 8 грудня 2005 року, ми були в Богданівці біля могили художниці з квітами, хлібом-короваєм, з рушниками - це все золоті руки Зої Ружин, поетеси, українки, залюбленої в рідний край. Потім відвідали садибу -музей, де нас привітно зустріла господиня Романенко І.В., яка розповідала нам багато цікавого з життя К.БІлокур. Ще був чай у богданівській школі. В димах надвечір'я ми.вернулись до Києва. Наступного надвечір'я я вже була в Охтирці, в "Кнєжі" - отримала Диплом лауреата IV міського фестивалю авторської пісні "Під знаком скорпіона" в номінації поет-пісняр.

К.Квітчаста