Охтирка має унікальний поділ на сотні. Це всі знають, але так, орієнтовно. І ось в «Українському клубі Охтирки» з’явилася ідея відродити, дослідити і створити наш унікальний БРЕНД «10 сотень міста Нашого».

«І хто його спланував це місто!.. Маловідоме, а може й взагалі невідоме в світі, воно ось розпросторилося на землі й існує, ще й вражає якоюсь оригінальною сплянованістю, сказати б символікою тієї сплянованості, якимсь своїм таємничим змислом, як загадковий ієрогліф. Дивлячись на нього, тяжко відпекатись від думки, що це місто спеціально сплянував якийсь дотепний будівничий, хоча й постало воно тоді, коли на цій землі не було жадного «проектбюро» й коли міст взагалі ще ніхто не плянував наперед. Воно постало давно й формувалося протягом століть стихійно, невідомо для чого й невідомо з чиєї волі… Ні, все ж таки це лише так здається. Коли судити з того, що є нині, то треба визнати, що це місто таки хтось зплянував, хтось Невідомий але без сумніву геніальний, і знав для чого. Лише нам ще не дано знати сьогодні для чого це він зробив». (Іван Багряний. «Маруся Богуславка». 1957 рік. Мова оригіналу). 

Без сумніву, краще за Багряного про Охтирку ніхто не написав. Місто Наше, саме так називається Охтирка в романі, стало відомим на весь світ завдяки нашому геніальному земляку Івану Багряному. Охтирка має свою 380-річну історію, свої легенди і свої таємниці, які ми й дотепер розгадуємо… Охтирка має унікальний поділ на сотні. Це всі знають, але так, орієнтовно. І ось в «Українському клубі Охтирки» з’явилася ідея відродити, дослідити і створити наш унікальний БРЕНД «10 сотень міста Нашого». Спочатку з’явилася карта, навіть дві, в центрі міста. І кожен охочий може уточнити, на якій сотні він мешкає. А що цікавого на кожній окремій сотні? А такої інформації на карті немає, і це великий недолік не тільки для охтирчан, у першу чергу, для туристів. 

В «УКО» довго чекали активістів, квартальних чи ще когось, щоб розповіли про особливості своєї сотні. Не дочекавшись, пішли самі. Першою в гості на свою 10 сотню нас запросила Ольга Косарєва… Про свої культурні походеньки ми вже вам розповіли. 

23 серпня Охтирка святкувала День міста. Чого тільки в той день не було… «В провінційному місті О…»: ярмарок, виставка птахів, пленер, поетичний марафон, баскетбол, карнавал, концерт, феєрверк… І називалося це - фестиваль сотень.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ СОТЕНЬ

В історичному центрі міста, на вулиці Незалежності, розпорошилася наша презентація. Від Торгової площі до старого кінотеатру представники краєзнавчого музею, освітяни і «Український клуб Охтирки» представляли 10 сотень міста Нашого.

Сітілайти (рекламна конструкція із візуальною і текстовою інформацією) від музею були встановлені по кожній сотні. Наукові співробітники музею коментували світлини, на яких були зображені події, люди, об’єкти старої Охтирки. Представники шкіл і дитсадочків показали охтирчанам своє рукоділля. «Солом’яна королева» Тетяна Кравченко проводила свій майстер-клас. Поміж ними розмістилися представники «Українського клубу Охтирки»:

1 сотня – Анна Кіцак, Іван Мандрика;

2 сотня – Тетяна Акіменко, Ірина Зеленська;

3 сотня – Надія Більченко, Олександр Шнайдер;

4 сотня – Валерія Бакуліна;

5 сотня – родина Глубоких;

6 сотня – Наталя Очкуренко;

7 сотня – Михайло Гріневський, Людмила Новосєльська;

8 сотня – Тетяна Глушкова;

9 сотня – Ольга Свердло;

10 сотня – Ольга Косарєва.

Охтирські сотні це не тільки старовина, а й наше сьогодення, від якого залежить майбутнє міста Нашого. Це наші спогади, родинні історії, захоплення, речі з горища, з бабусиної скрині, з Майдану, з війни, старі альбоми, листи, картини… 

1 сотня. Іван Мандрика приніс прострелений горщик. Він знайшов його ще в дитинстві на горищі старої батьківської хати… . Від матусі залишився німецький ридикюль із старими світлинами. 

2 сотня. Тетяна Акименко знайшла старі світлини свого тата, діда та їхніх товаришів. Сусіди надали картини і предмети рукоділля для виставки. 

3 сотня. Надія Більченко представила «Віхи історії охтирського коледжу». Олександр Шнайдер привіз весільну скриню.

4 сотня. Мене підтримували мої рідні. Їх не було поряд, але їхні речі були зі мною і багато про що розповідали. Татова гармошка і музикальна платівка, речі племінника з Майдану, світлини моєї родини. А кокос, привезений сином,  «розповів» про День Незалежності України в Тихому океані… 

5 сотня. Володимир Глубокий виставив дещицю речей зі свого міні-музею: горщики, коромисло, жорна, світлини. Його донька Тетяна представила свої вишиті картини.

6 сотня. Наталя Очкуренко знайшла вишитий рушник, очіпок і свої панянські торбинки. Марія Башкирцева задоволено посміхалася із фотоколажа.

7 сотня. Людмила Новосєльська в білих рукавичках гортає альбом робіт свого чоловіка –  колишнього головного архітектора Михайла Новосєльського. Михайло Гріневський розповідав про свою вулицю Ракетників, а на одній із світлин – ракета, яку обслуговували наші ракетники.

8 сотня. Куманці, розмальовані миски, глечики, горщики – із своєї колекції українського посуду показала охтирчанам Тетяна Глушкова. А поряд заступниця директора ЗОШ №8 Людмила Голець проводила вікторину про Україну. Переможцям вручали жовто-блакитні пряники.

9 сотня. «Лавандові передбачення завжди збуваються!». Ольга Свердло зі своєю донькою Оленкою ділилися своїми напрацюваннями щодо лаванди. Вони із роду Лозов’ягіних. Тож, про свого знаменитого родича також розповідали та рекомендували читати його книги і все стане зрозуміло.

10 сотня. Ольга Косарєва  велика мандрівниця, рукодільниця і, взагалі, творча людина зібрала речі радянського періоду у «сєтку-авоську»… Вадим Косарєв наразі на фронті, але його речі, книги, футбольний м’яч нагадували нам про минуле Охтирки, та втілювали надію на майбутнє. 

На кожній сотні  - фотоколаж із туристичним магнітом сотні посередині та світлинами, на яких люди, об’єкти, природа. Охтирчанам цікаво було знайти свою сотню, себе, сусіда, товариша, знайомий будинок чи околиці своєї сотні. Біля Глубоких була черга на фотосесію з коромислом. Про весільну скриню один хлопчак зауважив, що в ній і жити можна. О. Георгій розповідав про старину, бо він не просто священник, а ще й великий краєзнавець. Пані Новосєльська у ході спілкування познайомилася із прапраонукою самого Харитоненка, яка виявляється мешкає на 2 сотні. Лавандові передбачення піднімали настрій. А коли з’явився Володимир Цілуйко з гармошкою, то стало ще веселіше. Хотілося й потанцювати, але формат був не той. Тож гармоніст пройшовся повз ряди та й пішов до рідної 1 сотні. «Западенський медовик» від Анни Кіцак вдався пишний та смачний… 

Презентація відбулася. Ми це зробили! «Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами!»

ПОДЯКА

«Український клуб Охтирки» висловлює подяку всім учасникам презентації. А також людям, які допомогли у створенні фотоплакатів. 

Наталія Тесменецька, Катерина Камєнєва, Оксана Чехута, Володимир Лисенко щиро дякуємо вам за допомогу!

Валерія Бакуліна