«На схід, так як в тім напрямку не було значних історичних міст, а був просто широкий степ, йшла вулиця, що називалася Широка, а при ній Зелена…» (Іван Багряний «Маруся Богуславка» 1957р.)

Минуло більше ніж півстоліття, як про місто Наше розповів усьому світові Іван Багряний. І про вулицю Широку на 8 сотні також. Якраз сьогодні ми туди і помандруємо. Бо ми ж повинні встигнути нагадати вам, шановні читачі, про всі 10 сотень Охтирки.

Минулого разу ми пройшлися 10 сотнею та її околицями. Якщо подивитися на «Карту Сотень Отирки» - то можна зрозуміти, що 8 сотня найбільша. Значить і людей там мешкало найбільше. Тому і на слуху в охтирчан вона була постійно з давніх-давен. Що ж цікавого на 8 сотні було колись і є тепер?

На вулиці Широкій мешкає пані Тетяна Глушкова. І сьогодні вона зголосилась презентувати свою рідну сотню. Екскурсія розпочалася з Миколаївського цвинтаря, щоб згадати нашу історію, людей, які тут колись жили, а тепер навіки спочивають… На території цвинтаря споконвіку діє церква Жінок Мироносиць, яка ніколи не закривалась.

ЦЕРКВА ЖІНОК МИРОНОСИЦЬ. МИКОЛАЇВСЬКИЙ ЦВИНТАР

Мовчать дзвони, мовчать статуї, застигли камінні хрести… І тільки «Всевидяче Око» нагадує людям, що Бог усе бачить. Біля входу на цвинтар височіє білокам’яна дзвіниця, з тильного боку фреска із написом «Второе явление Ісуса Христа». Відразу при вході привертає увагу білосніжна мармурова статуя, що засвідчує «Милославская Мелания родилась 31 декабря 1858 года, скончалась 11 мая 1889 года». 

Довкола церкви багато цікавих надгробних пам’ятних знаків. Тут поховані охтирські купці та їхні рідні: Чикали, Водяницькі, Бойки, Рєзнікови, Фоменки, Расторгуєви, Дзюбіни, Пелихи… Кам’яний стовп засвідчує, що «Здесь покоиться прах губернського секретаря Василия Трофимовича Экка. Скончался в 1869 году». Під час встановлення радянської влади, більшовики знесли ці поховання, зрівняли з землею купецькі могили. Оскільки церква постійно діяла, то священики сховали і зберегли могильні пам’ятки. І статую апостола Андрія Первозванного також зберегли. У 1928 році комуністи скинули його із Введенської дзвіниці. І аж до 1980-х років його переховували тут, на Миколаївському цвинтарі. Завдяки священникам, парафіянам церкви Жінок Мироносиць і тодішньому головному архітекторові Михайлу Новосєльському статуя апостола Андрія Первозванного повернулася на своє місце. А збережені надгробні пам’ятники поставили поряд із церквою. Тут покояться і 12 настоятелів храму. Десь у кущах - непримітні скромні могили батьків Якова Щоголіва.

Минулого року біля церкви з’явився ще один пам’ятний знак, присвячений Жертвам Голодомору. Патріот, волонтер, небайдужий охтирчанин Михайло Гріневський зробив усе, щоб знайти, засвідчити і облагородити місце захоронення померлих з голоду охтирчан. Довгий час на тому місці був смітник…

Наразі у церкви немає ні меценатів, ні спонсорів. Церкву підтримують  пожертвами самі прихожани. От і сьогодні, зовнішній ремонт здійснюють своїми силами. О.Аркадій працює разом зі своїми помічниками. У храмі тихо і затишно. Ікони, свічки, квіти… Як  і належить. 

А ми йдемо далі… У широкий степ. За цвинтарем височіють бур’яни і дорога веде до Зарою. Колись тут був цегельний завод. Про нього нагадує цегляна вежа. Тепер тут щорічно навесні відбувається Всеукраїнський мотокрос, про що свідчить напис на всю стіну цегляної будівлі, в якій уже живуть люди. Адреса: вул.Широка, 90. Виходимо з надщербленої арки, повертаємось в Охтирку… Вулиця Широка - тіниста й зелена, засаджена фруктовими деревами. Вони рятують від спеки і дають вітамінну поживу. Цього літа так рясно вродили шовковиці й вишні! На вулиці Широкій – тротуар і квіти біля дворів. Минаємо провулок Покровський, вулицю Огреба і Бездрабка, про що свідчать їхні барельєфи, дякуючи невтомному архітекторові Новосєльському.

ЗОШ №8

Виходимо на вулицю Гоголя, 30а. Яка яскрава школа і квітник посеред двору! Чисто, охайно у дворі. Нас зустрічає заступник директора Людмила Голець. Розповідає нам про історію школи, показує реперний знак: «В історичній довідці зазначено, що ця школа була збудована приблизно в 1910 році. Спочатку вона була земською, церковно-приходською. Збудована на кошти купця Олександра Курила, в якого був свій цегельний завод. На цеглі є позначка «АК».  Земська школа мала одну будівлю і одну вчительку. Довкола школи дерев не було, окрім жовтої акації та чорної смородини на шкільному городі. Під час німецької окупації в шкільних класах були ворожі казарми і конюшні. У повоєнні роки діти 8 сотні навчалися у клубі, оскільки школа була напівзруйнована. Потім відбудували стару школу, учнів ставало все більше… У 1967 році на честь 50-річчя Великого Жовтня силами батьків і вчителів, за фінансової підтримки колгоспу «Червона зоря» було збудоване нове приміщення школи». Колгоспу давно вже немає, а школа живе і процвітає на чолі з директором Ольгою Михайлівною Лучко. Недавно пролунав останній дзвоник, пройшов випускний бал… Літні канікули!

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ

Ми знову виходимо на вулицю Широку. Що ж це так солодке пахне? Це означає, що ми підходимо до пекарні, яка працює при крамниці «Левада». На вулиці пахне ваніллю, а в магазині додаються інші смачні аромати: кориці, кардамону, помаранчів… А на вітрині-холодильнику – справжній кондитерський рай: пляцки, десерти, різноманітні печені смаколики. Пекарнею керує молода і завзята Ганна Лисенко. Це була її ідея. А ще бажання, наполеглива праця і допомога батьків. У пекарні працює згуртована команда охтирчанок. «Ти можеш посміхнутись? Просто так посміхніться!» - написано над дверима в магазині. І покупці посміхаються, і продавці також. 

В пекарні працює і наша екскурсовод Тетяна Глушкова. Сьогодні в неї вихідний. І ми йдемо до неї в гості. Її двір неподалік. Колись тут жили її батьки. Тепер господарює пані Тетяна. Поряд будують будинок діти. Пів життя Тетяна Глушкова прожила в Сибіру, та ніколи не втрачала зв’язок з Україною та й повернулася врешті. 

Народні традиції – то святе і рідне. Двір Глушкових схожий на дендропарк, наче оаза серед спекотного дня: квіти, дерева, декорації. Лави заслані гобеленовими та вибійчаними накидками. На столі – глиняний посуд і ніжний букет рожевих костей (по старовинному – метеликів) із укропом. Найбільше захоплення викликає куманець. Миски наповнюються пирогами: з вишнями, сиром, маком, м’ясом, капустою. Для вгамування спраги пані Тетяна заготовила липовий та м’ятний квас у опішнянських горнятах та жбанах. Інтелігентно по-українськи. Погомоніли, позначили на робочій «карті сотень Охтирки» відвідані об’єкти 8 сотні. 

ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ

Пішли далі по Широкій. На початку вулиці – автостанція. Біля неї колись були «Ритуальні послуги». Вже нема. Тепер там жвава торгівля господарчими товарами.  Біля магазину-салону «Перезагрузка» - пункт прийому металу і всякої всячини. Зазвичай там закрито, але ж того дня ми мандрували і, як на замовлення – відкриті ворота. А там дещиця побутових речей, залізяччя, дверей,.. і Ленін у залізній касці. Отака вийшла перезагрузка, тобто перезавантаження…

До зустрічі, на наступній сотні!

Валерія Бакуліна