Цікавий, а в чомусь і знаковий захід відбувся 19 лютого у приміщенні Центральної рай­онної бібліотеки. Мова йде про урочисте відзначення 20-ї річниці від дня створення в Охтирці осередку Товариства української мови "Просвіта".

Відкрив зустріч нинішній го­лова охтирських просвітян Олександр Скиба. Він, зок­рема, зачитав листи-привітання від колишніх керівників організації - ве­терана війни та праці Івана Желади та відомого письменника, поета, культурного діяча Олександра Галкіна, які, на жаль, не змогли бути присутніми за станом здоров'я. Втім,навіть без них склад учасників справляв сильне враження. Адже участь у заході брала майже вся культурна еліта міста - поети Іван Краснокутський, Людмила Кулинич, художники Сергій Степанов, Людмила Батаніна, майстриня художньої вишивки Лідія Радько. Справжнь­ою окрасою зустрічі став виступ композитора і співачки Руслани Лісової, яка під власний гітарний акомпанемент виконала кілька чу­дових пісень про кохання (у тому числі, на слова охтирських авторок Катерини Квітчастої та Світлани Корнієнко).

Попри святковий характер заходу, на ньому піднімалися серйозні пи­тання. Так, депутат районної ради Геннадій Потоцький розповів про ка­тастрофічне недофінансування в районі бюджетної сфери (за його словами, торік воно склало 4,5 мільйони гривень!).Також присутні звернули увагу на назви крамниць та розважальних закладів міста: "Монплезір", "Соло", "Оскар", "Це­зарь", "Клеопатра", "Хантер". "Таке враження, - говорили вони, - що ми живемо десь за кордоном! А де ж ти­пово українські назви - "Мальви", "Тополі", "У тещі"?! Адже, наприклад, на сусідній Полтавщині це є!" Комусь подібне питання може здатися дрібничкою, але ж,погодьтеся, це теж свідчить про наш менталітет. За підсумками зустрічі було вирішено написати офіційне звернення щодо мовно-культурної ситуації в Охтирці до міської ради.

На завершення хотів би навести уривок з інтерв'ю, яке давав на ук­раїнському телебаченні російський політолог Андрій Окара:

- Звідки Ви так добре знаєте ук­раїнську мову?

- Українська мова є одним з найбільших скарбів України.

На жаль, не всі українські політики це розуміють...

Я б додав, що це стосується не тільки політиків, а й ба­гатьох наших рядових громадян.

Михайло Трофименко