Указом Петра І київський губернатор Д. Голіцин на поч. 1718 р. предписав охтиському полковнику і бригадиру Ф. Осипову вибрати місце і на казенний кошт побудувати приміщення, виготовити необхідне обладнання, організувати розведення тютюну. Так у 1718 р. в Охтирці виникла тютюнова мануфактура - перше промислове підприємство нашого міста.

Як твердять енциклопедичні словники, батьківщиною тютюну є тропічна Америка. До Європи це зілля потрапило з Колумбом. І вже на початку ХVII ст. куріння, нюхання і жування тютюну стало явищем загальнопоширеним.

У Росії тютюн церква оголосила “богомерзкимъ зеліем”, і тому він тут довго не приживався. Більш того – цар Михайло Федорович у 1634 р. видав указ, який оголошував: за торгівлю тютюном, як і за саме куріння чекає кара на горло з конфіскацією майна.

Та контрабанда робила свою справу – кількість любителів тютюну в Росії зростала, одночасно контрабанда шкодила російській економіці. Це зрозумів Петро І, який указом від 1 лютого 1697 р. дозволив торгівлю тютюном і вільне куріння, не забувши обкласти курців великим, як на той час, податком – від 5 до 15 коп. з фунта тютюну. Царем було повелено: “... и всякихъ чиновъ людямъ табакомъ торговать свободно”.

Спершу діяла державна монополія на торгівлю. Та вже через рік цю справу, згідно з контрактом, було віддано англійській тютюновій компанії. Строк контракту з англійцями кінчався у 1718 р.

Постало питання: чи знову платити іноземцям за ввіз тютюну в Росію? Петро І розсудив інакше. Потрібно було розпочати виробництво тютюну в Росії, і обсяг цього виробництва повинен був перекрити імпорт в якісному і кількісному відношеннях. Ідеолог петровських перетворень Іван Тихонович Посошков писав: “... намъ такъ мочно его размножить, что миліонная отъ него прибыль будетъ, а на такихъ земляхъ онь родиться, какихъ земель у насъ премножество”.

Вибір Охтирки для відкриття першої в країні тютюнової мануфактури був не випадковий. Козацько-селянські маси Охтирського, а також сусідніх полків займалися розведенням городнього тютюну, що не було для слобожан новим і незвичним заняттям. Воно було занесене ще переселенцями з Правобережжя. Ці традиції було вирішено використати для забезпечення мануфактури сировиною і робочою силою.

У 1716 р. Петро І висловив думку про необхідність налагодити виробництво тютюну на Слобожанщині і потурбувався про пошукання в Голандії досвідченого тютюнового майстра, який взяв би на себе цю справу і якому можна було б довіряти. Він писав в Амстердам послу Соловйову: “Понеже у насъ въ Черкасскихъ городахъ довольно табака родиться, только не умеютъ строить на такую манеру, какъ изъ Голандіи... и для такого пріищи въ Голандіи нанять на нашу службу на три года мастера или добраго работника да смотри, чтобъ былъ трезвый, трудолюбивый и не старой человекъ, а именно, чтобъ не более сорока летъ, и, нанявъ такаго человека, пришли сюда”. Так був найнятий “мастеръ табачныхъ делъ” Жан Жизі. Він зробив пробу із місцевого тютюну на поч. 1717 р. І отримав схвальний відгук царя.

Указом Перта І київський губернатор Д. Голіцин на поч. 1718 р. предписав охтиському полковнику і бригадиру Ф. Осипову вибрати місце і на казенний кошт побудувати приміщення, виготовити необхідне обладнання, організувати розведення тютюну. Так у 1718 р. в Охтирці виникла тютюнова мануфактура - перше промислове підприємство нашого міста.

Мануфактура була збудована на міській вигонній площі. Вона складалася з 9 амбарів і навісів для зберігання і попереднього приготування тютюну; обладнання для вирощування тютюнової розсади; хат і світлиць, які представляли собою цехи з обробки і пакування тютюну; контори і житлових приміщень, обнесених огорожею. Всі будівлі були зроблені із сосни, берести, липи, дуба і криті очеретом, соломою, гонтом.

Технічне обладнання підприємства складалося: “2 пресса; 20 колес железныхъ для вилъ рульнаго табака; 12 ножей железныхъ съ бляшками и шурупами для закрепления ихъ въ рукояткахъ; 6 сить опойковыхъ, 3 подситка лычныхъ, 2 сита волосяныхъ; 6 ящиковъ деревянныхъ, въ которыхъ сеяли картузъ; 5 медныхъ и железныхъ воронокъ для засыпки въ картузъ табаку; весы съ коромысломъ и безменъ; 14 столовъ деревянныхъ, на которыхъ вили и крошили табакъ; 4 формы деревянные для набивки картуза; 1 котелъ медный для варки черносливы; 1 молотъ и 3 молотка”.

Біля мануфактури були парники, в яких вирощували розсаду, а також засівали тютюном великі левади на 50 десятин. Ще планувалося постачати на переробку тютюн, який збирали по десятинному податку з населення Лівобережних полків.

Основну робочу силу мануфактури складали селяни навколишніх сіл. Будували мануфактуру “работные люди”, яких присилали за нарядами із міст і сіл Бєлгородської провінції і Слобідських полків. За указом царя до мануфактури з 1719 р. були приписані села колишнього полковника І. Перекрестова, які нараховували 944 селянські садиби. На мануфактурі працювало почергово: піших 100, кінних 50 щоженно. Крім того, на підприємстві до 1727 р. постійно було близько 30 учнів тютюнової справи.

Керівництво фабричними роботами майже 10 років знаходилося у руках іноземців. Першим тютюновим майстром був Жан Жизі, другим – К.Брон, з яким у Мануфактур-колегії 30 серпня 1725 р. було підписано контракт, за яким він повинен був працювати на Охтирській мануфактурі 5 років. Продовжувачами справи іноземного майстра при передачі мануфактури у приватні руки у 1727 р. стали колишні учні К. Брона – П. Мануйленко та А. Дюканов.

Апарат службовців мануфактури складався із комісара, канцеляриста, підканцеляриста, офіцера та 3 солдат.

Платню робітники і службовці одержували на рік в такому розмірі: майстер-іноземець – 100 руб.; майстрам російському і українському – 20 руб.; підмайстрам – 10 руб.; учням – 5 руб. Робітним людям із сіл Перекрестова: пішим – 12 руб. 83 коп.; кінним – 29 руб.; робітнику, який працював на збиранні тютюну платили 10 руб. 95 коп.; канцеляристу – 20 руб.

Звертає на себе увагу велика різниця між платнею іноземного майстра і вітчизняних майстрів – останні одержували в 5 разів менше, а учні, підмайстри і піші робітники в 10 разів менше.

Жалування регулярно видавалося лише іноземному майстру, іншим нерегулярно.

О рганізація виробництва була побудована за типом мануфактурного підприємства. Різні групи селян обробляли землю, збирали і возили тютюн, городники вирощували розсаду тютюну, інші її висаджували. На виробництві зайнято багато працівників, із яких “одни папуши разбираютъ по листку и изъ листковъ коренцы вынимаютъ другіе же листья въ долгіе трубки катають на желехныхъ прутьяхъ; третьи же трубки въ столбики скручиваютъ, каковые рулями называютъ и кропятъ оные отваромъ черносливъ съ прибавкою соли; четвертые изъ техъ столбиковъ въ железномъ прессе выдавливаютъ горькій сокъ; последніе же таковые столбики режутъ нарочно сделанными стальными сечками и въ картузы кладутъ”. Тютюн за технікою обробки і якістю поділявся на рульний, картузний, папушний, кришений і тертий.

Питання що до збуту тютюну Охтирської фабрики вирішувалося вельми складно. На Слобожанщині, як і на Лівобережній Україні, люди різних станів, які займалися курінням, безперешкодно вирощували собі тютюн і в домашніх умовах виготовляли його для куріння і нюхання. Це дуже обмежувало попит на фабричний тютюн на Україні. Доводилося значну частину тютюнових виробів вивозити в Петербург і Москву, а звідти і в інші міста. Але перевезення коштувало дорого, перевізники вимагали по 18 коп. з одного пуда тютюну.

Риночні умови для охтирського тютюну склалися невигідно і за іншими обставинами. Український (домашній) тютюн був якісно гіршим, але дешевшим за охтирський і з успіхом конкурував з останнім не лише на Україні, а і в містах Російської імперії. У 1724 р. у виписці про тютюнову фабрику говорилось: “А которой табакъ родиться на заводе ахтырскомъ достоинствомъ черкасскаго табака весьма превосходительнее и ценою становится дороже”. Але простий люд не звертав уваги “ на достоинство” і купував той, “которой дешевле и отъ того табаку Ахтырская фабрика несетъ большой уронъ”.

Із донесень Мануфактур-колегії 1747 р. дізнаємося, що тютюнові вироби “Ахтырской фабрики продавались по 2 рубля, а украинскій табакъ – по 1 рублю 77 копеекъ за 1 пудъ”. Це в значній мірі обумовлювало залежування фабричного тютюну на складах. У 1727 р. охтирського тютюну в Москві лежало 5445 пудів і в Охтирці – 10422 п. Крім того, було багато тютюну, який “отъ долголетнего лежанія вовсе сопрелъ”.

Охтирська тютюнова мануфактура утримувалася на казенний кошт з початку свого існування і до 1727 р., підпорядковуючись спочатку Контор-колегії, потім Мануфактур-колегії. Представниками колегій на мануфактурі були комісари. Підприємство працювало вельми нерентабельно, приносило збитки і тому за указом від 15 листопада 1727 р. було передане в приватні руки. У повідомленні про це говорилося, що за наказом Верховної таємної Ради “велено Ахтырскій табачный заводъ, опричъ деревень, отдать въ вольное содержаніе охотникамъ, а буде охотниковъ не будетъ и то строеніе продать”.

У відповідь на об'яву 25 листопада 1727 р. в Сенат з'явився службовець одного Петербурзького відомства Ф. Молчин і виявив бажання “завестъ табачныхъ мануфактуръ голландского манира своимъ коштомъ”. За Указом від 20 грудня Ф. Молчину передавались фабричні учні, фабричне обладнання, будівлі, а також тютюн свіжий в папушах – 5 тис. пудів. За все це він повинен був внести кошти в казну за встановленою оцінкою протягом 3 років. Ф. Молчин “за неимениемъ капиталовъ” здав мануфактуру у власність своєму товаришу петербурзькому купцю І. Маслову. Після смерті Маслова у 1732 р. мануфактура знову перейшла в казну.

У 1733 р. у зв'язку з тим, що не було бажаючих взяти на всій кошт, в цілях “отвращенія убытка и для государственнаго плода” мануфактура була віддана у ведення Охтирського полку “взявъ съ того полку за строеніе и инструмент въ казну деньги по настоящей цене”. Адміністрації мануфактури надавалося право продавати тютюн в Охтирці і в “прочихъ” місцях зі сплатою данини в казну. Полкова канцелярія відала мануфактурою до її ліквідації.

Тютюн сіяли на мануфактурних плантаціях до 1736 р. частина виробленої продукції розходилася на місцевому ринку, частина вивозилася в столичні міста. Із указу Сената 1734 р. відомо, що в тому ж році в останній раз було перевезено різних тютюнових виробів із Охтирки до Петербурга 1571 пуд.

З переходом мануфактури у відання полкової канцелярії виробництво її стало помітно занепадати. В основі занепаду лежала відсутність достатнього попиту на її вироби на місцевому ринку. Попит в столичних містах також виявився недостатнім. Тим більше, що у 1727 р. був дозволений вільний продаж “черкасскаго” тютюну з оплатою незначного мита. Прискоренню занепаду мануфактури з 1733 р. сприяло небережливе ставлення до неї старшин Охтирського полку, які почали використовувати обладнання для обробітку і виготовлення свого власного тютюну. Землі, які використовувалися під плантації, були повернуті володарям – охтирським обивателям.

У 1736 р. виробництво на заводі було зупинено. Підмайстер мануфактури В. Болдирєв в Мануфактур-колегії описав сумну картину господарювання старшин, але це не допомогло – мануфактура бездіяла і руйнувалася, обладнання стало непридатним, майстри і учні розійшлися.

У 1759 р. мануфактура була повністю ліквідована.

За дорученням Катерини ІІ у 1766 р. Г. Теплов писав губернатору Слобідсько-Української губернії С. Щербініну: “Государь мой Евдокимъ Алексеевичъ. Ея Императорское Величество уведомиться соизволила, что еще при жизни блаженныя и вечно достойныя памяти Императора Петра Великаго некоторыми чужеземцами заводима была табачная фабрика въ Ахтырке, для которай и выписаны были разныя инструменты, а особливо прессъ железнай и все, что къ оному принадлежить. Но какъ мастеръ тогдашній умеръ, а при томъ случилась кончина Государева, то все предпріятіе осталося безъ действія, а между темъ инструменты поныне въ Ахтырке, которые уповательно совсемъ перержавели”. Далі йшов наказ про відправку обладнання і преса, які уціліли, в Петербург, що і було зроблено. Привезене в Петербург обладнання було повністю непридатне. Прес був у такому стані, що Теплов у листі до Щербініна зазначив: “не стоитъ труда и кошту, которай употребленъ былъ на перевозку его сюда”.

Таким чином, поєднання економічних і соціальних негараздів вирішили недовговічну долю першої в Росії тютюнової мануфактури.

Н. Калюжна, науковий працівник Охтирського краєзнавчого музею