Охорона історичного обличчя малих міст, де збереглися яскраві зразки місцевих архітектурних традицій, вимагає особливої уваги. Ще у 1968 році було затверджено список міст і сіл України, проекти планування і забудови яких повинні погоджуватись з органами охорони пам'яток історії і культури. Серед таких міст - моя Охтирка - перлинка Слобожанщини

До половини 18 ст. Охтирка була важливим стратегічним пунктом на південно-східному кордоні Росії, військовим, господарським і адміністративним центром Охтирського слобідського козацького полку. Після ліквідації полкового устрою у 1765 році Охтирка стала центром провінції Харківського намісництва (пізніше Слобідсько-Української, пізніше - Харківської губернії). Містобудівна структура того періоду диктувалася функціональними потребами. Ядро міста складала фортеця, яка займала домінуюче в стратегічному плані місце, а навколо, ніби перебуваючи під її покровом, розбігалися, вписуючись у рельєф, криві вулички з житловими садибними будівлями, що довільно розташовувалися на ділянках.

Перетворившись у повітове місто, Охтирка повинна була отримати перепланування згідно указу Сенату від 1763 року "О сделании всем городам, их строениям и улицам специальных планов от каждой губернии особо". У 1786 р. був розроблений перший генеральний план міста, згідно якого стара забудова всередині фортечних стін повністю зносилася. Майже всі споруди, збудовані до середини 18 ст., зникли під натиском регулярного планування. Виключення склали церкви і собор, які обіймали домінуючі позиції і виявилися вузлами містобудівних композицій.

Почнемо наше знайомство з пам'ятками архітектури міста з площі Жовтневої революції, яку мешканці Охтирки звуть по-старому, Соборною. Це не дивно, тому що тут розташований гордість і краса міста - кафедральний Покровський собор. Він - візитна картка не лише Охтирки. Величний і прекрасний, він визнаний одним із "семи чудес Сумщини".

Проект собору розробив у 1753 році за розпорядженням імператриці Єлизавети великий зодчий Растреллі. Будівництво йшло протягом 15 років і було завершене в 1768 р. В будівництві собору брав участь відомий російський архітектор Є.І. Дудинський. Затрати на будівництво собору склали 32 968 рублів, із них 2 тисячі рублів сріблом пожертвувала сама цариця Єлизавета Петрівна.

Покровський собор збудований на тому місці, де була знайдена священиком Данилом Васильовичем Паленським чудодійна ікона Охтирської Божої Матері. Назву свою вона отримала від міста, де з дня її явлення відбувалися зцілення і заступництва.

15 липня (за новим стилем) 1739 р. служитель вівтаря отець Даниїл з новою косою вийшов у передмістя за рів Колишньої фортеці Охтирки, щоб переконатися у міцності та вправності коси. Махнувши нею кілька разів, він побачив у траві ікону, від якої йшло сяйво, подібне сонячному.

З 18 липня 1743 до 1744 року ікона проявила 103 рази свою чудодійну силу. Саме сотий випадок прийшовся на день приїзду імператриці Єлизавети Петрівни до Охтирки. Приїзд її до Охтирки в кінці вересня 1744 року і пожертвування коштів знайшли відображення у формі імператорського вензеля на одній із внутрішніх стін собору. 26 листопада 1744 року імператрицею було наказано провести спеціальне розслідування чудодійних якостей ікони. Розслідування розпочалося Синодом у 1745 році. Комісію по дослідженню чудодійних якостей ікони очолив Преосвященний Свято-Троїцької Лаври архімандрит Арсеній Могилевський. Були описані свідчення 236 очевидців див, явлених іконою, що підтвердили її цілющі властивості. Давав свідчення і отець Даниїл. Деякі заздрісники оговорили його, за що священик був відлучений від служби у Покровській церкві. У кінці 1745 року слідство було завершене, про що доповіли імператриці, яка своїм указом від 7 листопада 1746 року повеліла признати ікону Охтирської Божої Матері чудодійною. Святим Синодом . 22 липня 1751 року ікона також була признана чудодійною. За рішенням Синоду був виданий Височайший указ імператриці про закладення кам'яної церкви на тому самому місці, де явилась ікона, в 40 саженях (80 м) від дерев'яної церкви. Сама дерев'яна Покровська церква по завершенні будівництва собору була продана за 300 рублів у с. Дорогоща Хотмизького повіту на місце згорілої за проханням протопопа Глумова і за наказом Бєлгородської Консисторії у 1771 році.

Будівництво розпочалося 25 квітня 1753 року в день коронації імператриці Єлизавети Петрівни. Храм закладав ігумен Свято-троїцького монастиря Іоан Солунський, який отримав на це грамоту від бєлгородського єпископа архієрея Іосаафа. Для будівництва собору із Санкт-Петербургу прибув полковник Ф.І. Каченівський, довірена особа імператриці. Під його наглядом і було розпочате будівництво. Мулярів, яких в Охтирці не було, для спорудження собору наймали у Москві. Для їх набору в тому ж році було витрачено 330 карбованців. Основний будівельний матеріал - цегла - виготовлявся на місцевих заводах, а листове і фігурне залізо купляли у Тулі.

Будівництво Покровського собору здійснювалося без належного архітектурного нагляду. Підрядчику Зайцеву було надане право самостійності, і як швидко стало очевидним, він не зміг справитися з великим на той час обсягом робіт.

У 1757 році у споруді виявилися пошкодження катастрофічного характеру, які загрожували обвалом. Полкова козацька канцелярія, яка після смерті Каченівського продовжила будівництво собору, була дуже стурбована долею будівлі. Вона звернулася в урядовий сенат з проханням прислати в Охтирку архітектора для обстеження стану собору і усунення пошкоджень, а також завершення будівництва. Імператриця із Москви направляє „искуснейшаго архітектора съ двойным окладомъ жалованья» С.Л. Дудинського, який був одним із учнів архітектурної школи Д. Ухтомського.

У червні 1757 року Степан Дудинський прибув до Охтирки. Осідання стовпців і пошкодження перемичок викликало у архітектора побоювання „не учинилось бы всей церкви порухи", і тому він запропонував негайно розібрати восьмерик до перемичок і таким чином всю будівлю полегшити. Здійснення наміченої роботи по ремонту тієї частини собору „провалилося", бо полкова козацька канцелярія знову її доручила підрядчику Григорію Зайцеву, який згідно підписаного з ним контракту повинен був усунути пошкодження за власний кошт. Але оскільки у Зайцева потрібних коштів не було, навіть були розтрачені гроші в рахунок 1758 року, то канцелярія прийняла витрати на себе. Мулярі приступили до розбору восьмерика, але через 4 дні „за оказавшейся в своде опасности" полишили це і "в дома разошлись". Підрядчика Григорія Зайцева посадили під караул і про дальшу долю кріпосного кам'яних справ майстра більше нічого не відомо.

Згодом на будівництво собору із Москви були випрошені новий підрядчик, 20 майстрів і мулярів. Восьмерик розібрали і почали заготівлю матеріалу для нового, але у бані споруди утворився пролом, який довелося затикати соломою, аби запобігти сирості.

Охтирський полковий суддя Семен Поготовка в грудні 1758 року посилав знову у Москву князю Ухтомському прохання направити повторно архітектора Дудинського. Потрібний він був ще й тому, що не був досі складений план притулку для неімущих і сторожки, які повелінням імператриці необхідно було спорудити в соборній огорожі.

Архітектор Дудинський приїхав у тому ж місяці. І в квітні 1759 року він направив у Москву рапорт про стан будівництва. Дудинський робить висновок, що "во оном строении по нынешнему состоянию и по мнению моему нет опасности". Але вже в червні, коли Дудинський перебував у Сумах, де здійснював нагляд за будівництвом церкви у монастирі, сталася нова біда: у стінах і в бані з'явилися невеликі тріщини. Це пошкодження трапилося тоді, коли восьмерик було піднято до третини вікон. Полкова канцелярія знову забила тривогу.

У січні 1760 року архітектор Ухтомський направив Дудинському ордер, в якому повну відповідальність поклав на нього, наказавши бути в Охтирці „безотлучно и то строение призводить"... Тож у березні того ж року знову бачать Дудинського на будівництві собору, і треба думати, що він тут побув тривалий час, можливо, до завершення будівництва.

Як будувався собор у наступні роки, немає свідчень. Будівництво тривало ще 8 років і було завершене у 1768 році. Вартість будівництва сягала 32968 карбованців, що в ті часи складало величезну суму. 15-річне будівництво собору завершилося...

Центральний престол залишався неосвяченим до 1773 року, оскільки іконостас не був готовий. Його розпис розпочався у 1769 році художником І.С. Саблуковим і тривав три роки. Розпис коштував 1500 рублів. Сучасний іконостас вабить очі, але від старого немає і згадки.

Наш земляк - охтирчанин Григорій Федорович Сребрєницький теж залишив свій слід, та, на жаль, час знищив цю красу. Видатний гравер по міді народився в Охтирці у 1741 році, з дитинства мав здібності до живопису. Як сину священика йому дозволили навчатися граверному мистецтву у Лаврській друкарні, проте жахливі умови навчання змусили того до втечі. Продовжив наш земляк мистецьку освіту за власні кошти у Петербурзькій академії мистецтв, по закінченні якої Григорій Федорович працював у галузі портретного жанру, книжкової гравюри. Розпис внутрішніх стін собору земляком виявився нетривалим, як і його коротке, 32-річне життя.

Видатний різьбяр 18 ст. Сисой Зотович Шалматов, який мав власну майстерню в Охтирці, створив різьблений іконостас і престоли для Покровського собору.

Артем Лук'янович Ведель - український композитор, хоровий диригент і співак поклонявся чудодійній іконі Охтирської Божої Матері та просив у неї заступництва від свавілля ченців Києво-Печерської Лаври, де він в той час був послушником.

Чудодійна ікона перебувала в Покровському соборі до 1844 року, пізніше — в Охтирському Свято-Троїцькому монастирі. У 1903 році ікона зникла під час перевезення її до Санкт-Петербургу для реставрації. З ікони в свій час було зроблено 20 копій. Одна із них зберігається у Сумському художньому музеї. Через багато років стало відомо, що Охтирська чудодійна ікона була вивезена до Канади і зберігається у приватній колекції. Одна із копій повернулася до Покровського собору і зайняла там своє почесне місце. Навіть копія ікони, як стверджують священики, творить дива. Вдячні парафіяни дарують золоті прикраси для гідного окладу ікони. Треба зазначити, що з усіх коштовних речей, які знаходилися колись у Покровському соборі, найціннішою була золота риза цієї ікони,якав 1865-1871 роках була викарбувана московським фабрикатом Д.М. Орловим і московським ювеліром І.Г. Чечелевим. На прикраси ризи було використано 2250 діамантів і 1088 золотих троянд. Все це оцінювалося в З0 тисяч карбованців сріблом. В ті часи це були величезні кошти. Вельможі дарували собору цінні речі. Так, граф Сергій Борисович Шереметьєв у 1768 р. подарував діамантовий хрест зі святими мощами і образ Охтирської Божої Матері, прикрашений золотом і дорогоцінніш камінням.

Граф Панін П.І. у 1771 році передав собору велике напрестольне Євангеліє, срібні чаші, визолочений потир-дискос, зірку. Графиня Чернишова А.Р. пожертвувала 1809 року діамантове перо, смарагд, напрестольне Євангеліє, потир-дискос, зірку з фініфтью, кадило вагою 13 фунтів, плащаницю, розшиту золотом і сріблом. Через 15 років графиня робить нові дари собору.

Не тільки ці історичні постаті мають відношення до центрального храму Охтирки. З собором пов'язане ім'я поета Якова Івановича Щоголева. У метричній книзі собору за 1823 рік відмічено, що у мешканця Охтирки Івана Петровича Щоголева і його дружини Олександри Петрівни 24 листопада (за старим стилем) народився син Яків - майбутній відомий український ноет, автор збірників „Ворскло" і „Слобожанщина".

Є ще один цікавий запис у метричній книзі собору. Під номером 104 за 1906 рік зафіксовано народження у м. Охтирці Лозов'ягіна Івана Петровича. Саме 19 вересня того року (за старим стилем) в родині муляра Павла Лозов'ягіна народився хлопчик Іван, якому судилося стати відомим письменником Іваном Багряним.

В кінці 70-х років минулого століття на кліросі собору співав Павло Грабовський - учень чоловічої бурси, а з часом поет-публіцист, перекладач, революціонер-демократ. Він народився у с. Пушкарному (нині Грабовськє) Краснопільського району на Сумщині. У десятирічному віці Грабовського батьки відправили на 5 років (1874-1878) навчання в охтирській бурсі, а в 1882-1885 роках він періодично проживав у нашому місті під гласним наглядом поліції. На місцевому матеріалі написав статтю „О развитии школьного образования в Ахтырском уезде Харьковськой губернии".

Собор вистояв війни, революцію, у 60-роках минулого століття керівники міста надумали на його місці збудувати готель чи універмаг. 6 квітня 1991 року в соборі відбулося перше богослужіння після багатьох років заборони. Зараз він стоїть прекрасний, відреставрований, із золотими хрестами. Свідок історії, - не покорився невблаганному часу.

Автор публікації, методист туристсько-краєзнавчого напрямку Охтирського МЦДЮТ Марія Іванівна Поліщук