|
Давній герб Охтирки зовні не переобтяжений атрибутикою: на блакитному полі золотий хрест, щедро залитий таким же золотавим сонячним промінням. Нікого не дивують кольори - вони споконвічно українські. Але чому саме, і—лише хрест? Виконаний графічно, у металі, у камені, у вишивці охтирський знак давно зайняв своє місце в музеях, де дослідники можуть розповісти таке.
Осінньої ночі 1654 року до фортеці з боку лісу, наблизилася валка. На підводах — чоловіки у чорних плащах чи киреях, туго підперезані. До отамана Охтирки Д. Івановича підійшов найстарший, назвався ігуменом Іоаникієм. Розповів, що вони - втікачі з Лебединського монастиря на Поділлі, розгромленого польськими уніатами. Привезли із собою ікони, святі книги, навіть - церковний дзвін. Просять місця для притулку. Того ж року монахи-переселенці заснували Троїцький монастир, під який їм відвели Охтир-гору над Ворсклою з орним полом і сіножатями. За кілька років місцеві майстри звели величний врхітектурний комплекс. У центрі — храм, обнесений муром з башточками і кількома вхідними брамами. Поруч дзвіниця, келії, господарські будівлі, школа. Троїцький Охтирський монастир швидко набирав популярності в краї і як центр богослужіння, і як заклад, з якого поширювалися наука, новинки сільського господарства. Тут часто бував Григорій Сковорода. З часом монастир став ніби головним атрибутом міста, звідти і той давній міський герб. Забігаючи наперед, скажемо, що вже наприкінці XIX століття Троїцький монастир став одним з найпопулярніших у Росії, а за пишнотою і красою, як визнавалося всіма, поступався лише відомому Святогорському монастиреві. Древню Божу обитель, зведену руками українців-переселенців, було знищено більшовицьким режимом у 20-их р.р. минулого століття.
 |
