У 1788 році Катерина II закрила Свято-Троїцький монастир. Головний храм монастиря, за проханням доброславівського поміщика майора І.Войновича, був залишений в якості Доброславівської приходської церкви. Монастирська огорожа була розібрана і розпродана по 50 коп. за 1 тис. цеглин. Із цегли цієї огорожі Охтирський городничий Мандрика збудував собі перший в Охтирці приватний цегляний будинок (в ньому останній час розміщалися місцеве відділення банку "Україна", міський відділ освіти, а в даний час - міськрайсуд).

На той час Охтирка була найбільшим повітовим містом Харківської губернії. У повітовому місті були: городничий, предводитель дворянства, архітектор, землемір, стряпчий (діловод); повітовий суд і при ньому дворянська опіка; повітове казначейство; нижчий земський суд. Розпорядчим органом місцевого самоврядування була виборна дума.

У 1837 році в Охтирці було 2400 дерев'яних будинків та 7 кам'яних.

Тривалий час Охтирка за кількістю населення не поступалася таким містам, як Суми та Харків.

В Охтирці успішно розвивалися різні промисли та торгівля. Цьому сприяли транспортні та чумацькі шляхи, що проходили через місто.

Успішно розвивалось конярство, недаремно Охтирка в часи Вітчизняної війни 1812 року була збірним пунктом коней для армії Кутузова. Так, 4 травня 1812 року в ставку Ку-тузова з Охтирки було відправлено 1000 коней. У 1815 році діяли три салотопильні, 2 екіпажних, 2 цегляних заводи та каретне виробництво. За даними того ж таки року в Охтирці мешкало 2571 міщан, 123 купці, 9664 обивателя, 95 чиновників, 34 дворянина та 240 осіб духовного звання.

У 1860 році в Охтирці малось 52 лавки, в яких торгували продукцією борошномельних, винокурних, бортниць-ких, ткацьких та інших промислів. Особливо славилася Охтирка ткацтвом плахт.

Діяли й інші, але не набули широкого розвитку скляна та паперова мануфактури.

У XIX ст. Охтирка мала, вигляд більш великої зажиточної слободи, ніж міста. Риси міста більше були помітні у центрі з широкою центральною вулицею, яку в народі називали бульваром. Постановою міської Думи до центральної частини ще були визначені Торгова та Сінна площі з навколишніми дільницями. В центральній частині міста всі будівлі суворо заборонялося вкривати соломою. Виняток становили нежилі приміщення, які не виходили на вулицю. Вулиці передмість були вузькі, звивисті, розплановані не досить правильно і майже незручні для проїзду по них. Головні вулиці міста були досить широкими і простягалися на цілі версти. Лише незначна частина їх була вимощена фашинником, інші, так як і площі, були не мощені. Тротуари теж були вимощені частково.

В адміністративному відношенні Охтирка була розділена на 2 частини - південну і північну р.Охтиркою, та 10 сотень. Рахунок сотням ведеться за ходом сонця, починаючи з півдня від центру міста. Розподіл сотень і дворів у них нерівномірний. За останнім переписом, який було проведено за розпорядженням міської Думи у 1883-84 рр. у першій лівобережній частині міста значилося: у першій сотні - 225 дворів; восьмій -417; дев'ятій - 234; десятій -338. У другій правобережній частині значилося: у другій сотні - 313 дворів; третій -283; четвертій - 324; п'ятій -

296; шостій - 205; сьомій -372. Сотні селилися кожна окремо на своїй території, сполучаючись із фортецею вулицями. Таким чином у місті було 2607 дворів і в них проживало - 23034 жителя. Серед них дворян - 758 чол., священників з причтом -128; почесних громадян - 98; купців -86; цеховиків та міщан -6829; іноземців - 35, інші. Відносно релігії населення розподілялося так: католиків -233; лютеран - 66; вірмено-григоріан - 8; іудеїв -179; магометан - 98; інших нехристи-янських віросповідань - 18. Інше населення було православної віри.

Жителі навколишніх місць не переставали благоговіти до розвалин Свято-Троїцького монастиря, дивна гора не переставала звертати на себе погляди благочестивих сердець. Нарешті жаль про запустілу обитель переріс до рішучого наміру просити уряд про відродження святої обителі. І у 1842 році послідувало "Высочайшее соизволение на возобновление монастыря". Його настоятелем був призначений духовник святителя Ме-летія Харківського ієромонах Сергій, приведений в сан ігумена. На початку XX століття в Охтирському монастирі проживало біля півтори сотні монахів і послушників. У 1917 році після жовтневого перевороту монастир знову було закрито. Храми монастиря були пограбовані. До другої світової війни тут розміщалося містечко-приютдля сиріт та безпритульних, потім військові казарми. Після війни усі уцілівші будівлі були розібрані людьми на цеглу для своїх потреб. У 70-ті роки заводом "Промзв'язок" тут було облаштовано полігон для випробування антен, який у 90-ті роки 'перестав функціонувати. Від монастиря збереглася тільки древня, обстріляна під час війни снарядами,' покалічена дзвіниця.

Ремісників у місті було -10%. Найбільш розвиненими ремеслами були - шкіряне, са-пожне, гончарне, колісне, бондарне, плотницьке, ковальське і кравецтво. Із промислових підприємств були заводи: миловарний, свічний, З цегляних і млини.

Торгівлею займалися селяни, купці, міщани, дворяни. Головними предметами торгівлі були: худоба, хліб, сіль, риба, шкіра, дьоготь, а влітку овочі та фрукти. У 1880 році в місті було лавок: бакалійних - 16, галантерейних - 5, мануфактурних - 7, скоб'яних виробів -7, готового одягу - 2, картузних - 1, дрібного товару - 5, красного товару - 5. Напої продавалися в трьох лавках, і окремо було ще три квасних лавки. Для продажу хліба була 1 лавка та 5 критих столиків. М'ясних лавок і столиків було - 31. Всіх торгових приміщень було - 101, з яких місту належало - 69; приватним особам - 29; Миколаївській церкві -10. Крім того у 1879-80 рр. купцями було влаштовано 12 кам'яних магазинів, які згодом, за умовами договору, мали перейти у власність міста.

У місті на бульварі були розташовані: 2 аптеки, 2 нотаріальні контори, 2 фотосалона, земська поштова станція, постоялі двори, 3 готеля, поліцейське управління і тюрма.

З самого початку свого заснування Охтирка славилася своїми садами, особливо вишневими та сливовими. "Ахтыряне большие древолюбы весь город покрыт садами на столько, что когда деревья в зелени, его (города) почти не заметно издали за гущиною листвы; виднеются только одни силуэты церквей и колоколен со сверкающими на солнце крестами и главами, да пригородные ветряки то в одиночку, то купами, обступившие городскую межу". При Свято-Троїцькому монастирі було 4 сади, один з яких - виноградний.

Н.Калюжна, Є.Мегера (далі буде)

Комментарии (1)