Охтирський воєвода Трохим Хрущов писав 1655 року в царський Розряд: "Приехал я, холоп твой, в новьій Ахтьір-ский город, ахтьірских черкас самих и детей, их братьев и племянников и зятьев и сосе-дей и подсоседков переписал по спискам". Через два роки була складена поіменна відомість всіх охтирців з 1576 чоловік.

Крім відбування військової повинності козаки і служилі люди займались землеробст-вом, садівництвом, бджільництвом -тобто поєднували домашні турботи з військовими. Нерідко воїн, працюючи в полі, мав при собі і зброю, а зачувши тривожний клич, випрягав коня з воза чи плуга і поспішав на збір.

У цьому ж році Москва узаконила військово-полковий устрій охтирчан організацією Охтирського козачого полку. Жителям Охтирки для особистої потреби було одмежовано 520 десятин лісу. При поселенні люди мали дозвіл царя займати землі і угоди по власній волі за потребою кожного. Замість жалування за військову службу населенню було дано право безмитно і безоброчно займатися різними промислами і торгівлею, тримати шинки. Все це було затверджено грамотою царя Олексія Михайловича від 5 травня 1669 р. За цією грамотою з міста скасовувалися всі недоїмки і можна було не служити дальньої полкової служби.

Охтирка, як новозбудована фортеця "... располагалася надъ излученною реки Ахтырки. Къ югу она сливалась съ песчаною равниной". Озера і річка захищали місто від раптових нападів і забезпечували населення рибою, а навколишній степовий простір давав можливість займатися землеробством і скотарством. До наших днів дійшла характеристика фортеці за 1667 рік: "Город Ахтырский ставлен стоячим облым дубовым лесом в вышину с обламы 2 саж... к короватем приставлены лестницы, по городу 5 башень с проезными вороты, 9 башень глухих, около всего города, подле городовые стены выкопан ров,... тайников в городе нет, потому, что Ахтырский город построен в низком месте, колодязей в городе много, в осадное время водою скудно не будет". Відомо також про створення надійних запасів пороху і свинцю в "Ахтырском городе".

Згодом навколо фортеці почали будуватися передмістя. Одним із таких передмість була слобода Гусинка на півночі за межею фортеці.

Охтирка з давніх часів була багата на водоймища. Крім річок Охтирки, Гусинки, Мошенки у місті були озера: Біле на західній околиці; Чикалове - за Петропавлівською церквою, яка була на вул. Фрунзе на місці гуртожитку технікуму; Зелене - за Покровським собором, викопане, як говорили, колишнім Охтирським городничим Гусаковським; озеро, яке лежало між Білим і Чикаловим; Мошенське. На жаль, до нашого часу вони майже не збереглися, за винятком Зеленого. Від озер Білого і Чикалова були проведені до р.Охтирки канави, мабуть для осушування земель навколо озер.

Є декілька версій походження назви міста - в перекладі з тюркської "ахтир" - місце де щось пускають вниз по течії, "ахінти" - протік між двома озерами, а річка Охтирка саме і протікає між двома озерами Білим і Зеленим. Існує й інша думка. В тій же тюркській мові є слова "ахтир" - місце де влаштовують засідку, "ан тура" -біла фортеця. Існує цікава, навіть комічна легенда про походження назви міста. Давно якийсь вельможа, а може й сам цар російський проїздив у ці краї, де якраз зводився невеличкий безіменний острожок. Кінна повозка зі знатною особою котила по мосту через Ворсклу, коли раптом здибились, заіржали баскі коні та й застигли на місці. Величезне колесо провалилося на хиткому помості. "Ох дірка!" - тільки встиг крикнути високий гість і випав з карети. І чи то воєводи оцінили той вигук як віщий, чи сердитий вельможа звелів наректи таким словом місце проживання своїх підданих, але став новий острожок називатися Охдіркою, а згодом Охтиркою. Точних свідчень про виникнення цієї назви, на жаль, не збереглося. Найбільш вірогідно, що походить вона від назви невеликої однойменної річки, яка розділяє місто майже навпіл.

У 1655-1658 роках сформувався Охтирський слобідський полк, військово-адміністративним центром якого стала Охтирка. В адміністративному відношенні місто підпорядковувалося бєлгородському воєводі. Охтирка довго залишалася військовим поселенням, полковим містом, була центром одного з п'яти слобідських козачих полків. Через роки пронесли охтирчани пам'ять про козацький полк і досі називаючи окремі .частини міста сотнями. Першим охтирським сотником був Іван Арістов.

За розміром території та кількістю населення Охтирський полк займав третє місце, поступаючись тільки перед Харківським і Сумським. На кінець XVII ст. до нього входили 12 міст, 26 слобод, села і хутори.

На згадку про козаччину в місті збереглася криниця, яка називається "Козацькою". У 1925 році біля криниці ще стояв товстий дубовий хрест. В той час він уже почав руйнуватися, обріс мохом. За свідченнями очевидців хресту тоді вже було понад сто років. Хрест біля джерела або криниці ставився в тому випадку, якщо вода вважалася особливо корисною і була освячена.

З кінця.XVII століття значне місце в економіці Охтирки займали промисли і різноманітні ремесла. Тут діяли цегельний та склозаводи, де ви-. готовлявся посуд та віконне скло, поташно й селітроварні. У місті 1664 року налічувалося 587 винних і три пивних котли. Серед місцевих жителів вирізнялись добрі гончарі, кравці, теслярі. Не було рівних охтирським шевцям у пошитті художньо оздоблених тканих плахт. У виробництві кахлів, якими обкладали печі, комини, настилали підлогу в храмах, будинках, народні майстри виявляли особливий хист і смак. Килими охтирських умільців набули доброї слави навіть у самому Петербурзі.

В Охтирці також була гута, що виробляла посуд і віконне скло, та цегельний завод. Щорічно в Охтирці відбувалось 4 ярмарки, на які збирались купці з Курська, Воронежа, Тули і Полтави. Торгували тут суконними та шовковими виробами, кіньми, рогатою худобою, рибою, сіллю, хлібом, скляним, залізним і дерев'яним посудом.

У 1700 році Петро І знову ствердив право охтирчан мати без чиншу усілякі промисли, володіти землями і різними угодами, млинами, риболовлями, вільно курити горілку, шинкарювати, не платити ніяких податків і мита, а тальки вести боротьбу з татарами. Царицею Анною Іоанівною були скасовані всі привілеї, але Єлизавета Петрівна їх повернула знову окремою жалуваною грамотою.

Існує немало прикладів героїзму охтирських козаків. Петро І знав і цінував охтирських воїнів, які виявили доблесть і витримку під час Азовських походів. Прибувши 26 грудня 1707 року в Охтирку, Петро І прискіпливо, зі знанням справи перевіряв надійність фортечних укріплень, давав поради, знайомився з бойовою виучкою полку.

Полк весь час перебував у бойовій готовності. У 1709 році Охтирка стала ареною жорстоких битв з загарбниками. Важливість стратегічного місцезнаходження її була очевидною: тут схрещувалися шляхи на Зіньків, Суми, Бєлгород, Харків. Оволодівши містом, ворог мав би змогу проникнути у глибинні райони Росії. 12 січня 1709 року цар направляє коменданту Охтирки фон Делдіну наказ: "Подлежит вам по укреплению города також и в провианте трудитца по крайней мере и чтоб провианту было конечно, на четыре месяца. Того же смотреть и в воинской амуниции. Також ежели неприятель будет вам город атаковать, то с помощью божею боронитца до последнего человека и ни на какой аккорд с неприяте-лем не вступать под смертной казнею".

Н.Калюжна, Є. Мегера