Мєні довелось звільняти "Україну від німецьких загарбників у складі 237-го гаубічного артилерійського полку 2-го Білоруського фронту під командуванням легендарного маршала Костянтина Рокосовського. Я тоді командував обслугою 76-міліметрової гармати. Наша батарея завжди була поряд з піхотою, підгримувала її у щоденних боях. Нас надавали у розпорядження певної піхотної дивізії, але обставини на фронті складались так, що сьогодні ми знаходимось у підпорядкуванні одної дивізії, а через тиждень-два нас відрядили до іншої дивізії, тому мені зараз важко назвати якусь дивізію, я пам'ятаю лише останню - 72-у стрілецьку.

Брати безпосередню участь у звільненні України мені довелось з Львівщини. Часто пригадуються жорстокі бої осінньої пори 1944-го року. Дуже важко було нам тоді, ворог був сильним, його війська оснащені найновішою технікою, мали великий досвід ведення бойових операцій. Ускладнювало обстановку ще й те, що уряд видав суворе розпорядження командуванню, щоб звільнення міст і сіл проводилось без найменшого їх руйнування. Тому бої проводились переважно на відкритій місцевості, а це призводило до значних втрат.

Своє перше бойове хрещення я одержав у боях за звільнення міста Рава Руська на Львівщині, а потім таких битв було без ліку. Одне лише не забувається, що кожна битва забирала у нас бойових побратимів. Найтяжчим моментом для нас було захо-ронення своїх друзів. Але ми ще рішучіше прагнути скоріше розгромити ворога і покінчити з війною. Ми хоч і повільно, але планомірно звільняли один населений пункт за другим.

Дорого коштувала нам перемога над ворогом, але ми її домоглись. Коли вже звільнили останній клаптик української землі, для нас це було надзвичайне свято. Пам'ятаю, як ми раділи, обнімались, давали переможний салют із стрілецької зброї. Командування влаштувало нам святковий обід і кожному видали по 100 грамів наркомівського спирту. Ми всі написали додому листи, сповістивши, що наша рідна Україна вже вільна. Але це свято не всім артилеристам принесло радість. Серед нас були й такі воїни, яким нікому було писати, їхні сім'ї були страчені гітлерівцями.

Потім продовжувались жорстокі бої на території Польщі. Але тепер уже було нам і легше, і вільніше. Тепер наше командування ставило противнику ультиматум здаватись без бою, інакше буде нанесений розгромний удар з усіх видів зброї. Нерідко німці здавали окремі позиції без бою. Поляки зустрічали нас з радістю, вони нагорювались тут за часів німецької окупації. Німці, відступаючи, чинили нелюдські вчинки. Залишаючи міста й села, вони зганяли людей у тваринницькі приміщення, замикали їх, а потім підпалювали.

13-го січня 1945 року війська 2-го і 3-го Білоруських фронтів почали наступ на ворога. 17-го січня наш полк увійшов у Варшаву. Боляче було дивитись на зруйновані квартали міста, понівечені промислові підприємства, згарища житлових будинків, тисячі закатованих поляків.

Про звільнення Варшави мені тепер нагадують перша медаль "За відвагу" та медаль "За звільнення Варшави".

Після звільнення Варшави день за днем ми звільняли інші польські міста: фортеці Модлін, Торунь /Торн/, укріплену оборону німців на річках Східний і Західний Одер. 26-го квітня 1945 року ми форсували річку Одер і зайняли великий морський порт Штеттін - головний стратегічний пункт Померанії.

На території Німеччини ми просувались вглиб німецького лігва порівняно легше. Як правило, німці не витримували навального натиску наших військ і відступали з оборонними боями. Першого травня, в день Міжнародної солідарності трудящих, наші війська оволоділи містами на узбережжі Балтійського моря: Штральзунд, Гріммен, Демлін, Мальхін, Варен, Везенбург, а з 3-го травня ми штурмом оволоділи містами Бад, Доберан, Нойбуков, Варен, Віттенберге і з'єднались з англійськими військами. За участь у взятті названих міст я одержав десять подяк від Головнокомандуючого Збройними Силами СРСР Й.Сталіна.

Свій день Перемоги наш артилерійський полк зустрів на острові Рюген у Балтійському морі, де ми прикривали узбережжя від підходу ворожих кораблів.

Мені сьогодні приємно відзначити, що мешканці Охтирщини активно вітають своїх ветеранів, які звільняли Україну від німецьких загарбників, а також віддають шану тим, хто заплатив своїм життям за свободу і незалежність України, за наше сьогодення.

О.Новаченко, ветеран війни І праці, полковник у відставці