«Театр – це дзеркало людської душі» |
Автор В.Бакуліна | |
31.03.2014 г. | |
«Весь мир -театр, В нем женщины, мужчины - все актеры. У них свои есть выходы, уходы, И каждый не одну играет роль». Цей вислів Шекспіра давно став своєрідним афоризмом,порівнянням людських відносин в нашому непростому світі. День театру - 27 березня, відзначає вся світова театральна спільнота. Театр завжди був душею нашого міста. Імена акторів,режисерів, причетних до сцени, до її буднів та свят - це частина історії Охтирки. Одна із таких постатей - ТЕТЯНА АКІМЕНКО, режисер театру при РБК (1983-86 р.р.). Напередодні Дня театру ми зустрілись з Тетяною Іванівною, щоби знову поговорити про світ, в якому живемо: - Тетяно Іванівно, коли театр поселився у Вашій душі? - Пам'ятаю, що була школяркою, навчалася десь у 6 чи 7 класі,і перший раз, це приблизно 1957-й рік, разом з дідусем і бабусею я пішла в театр, на виставу. Саме тоді я дізналась, що в нашому місті є драматичний театр. З того моменту ,першого знайомства з театром, мені завжди хотілося бути причетного до цього мистецтва. Я була активним учасником художньої самодіяльності,займалася в гуртку художнього слова і акторського мистецтва в Палаці Культури«Промзв'язок», керівником якого була Поліна Федорівна Дандова, вона так читала,так уміла користуватись поетичним словом, що слухати її - було для мене маленьким щастям, хотілось навчатись користуватись силою слова, як вона, моя перша вчителька. Так поступово я почала виходити на сцену, читати, проводити дитячі заходи. - Ваша перша роль в театрі? - Як зараз пам'ятаю, я грала вдову у виставі «Солдатська вдова». І мені тоді було 18 років. Ну ви розумієте, що це страшенне хвилювання і багато гриму. Та все ж вистава мала успіх. - Як Ви стали режисером театру? - Після свого першого знайомства з театром мріяла бути на сцені, після першого публічного виступу зрозуміла, що акторське мистецтво треба опанувати на професійному рівні. В ті роки у ВУЗах були великі конкурси, я здала документи у Харківський інститут культури, та з першого разу мені не поталанило стати його студенткою. Вирішила навчатись у Сумському училищі культури. І ніколи про це не пожалкувала, бо зустріла там своїх справжніх наставників, один із них - Леонід Якович Кацюк, він дав мені знання з режисури та акторського мистецтва, там в училищі було зіграно багато ролей, і закінчила училище з відзнакою. Пізніше заочно закінчила і Харківський інститут культури. - Розкажіть про наш охтирський театр. - В дитинстві театр для мене був чимось неперевершеним,захоплюючим і недосяжним. Я з обожнюванням спостерігала за грою Зіни Гільової, Валі Пономаренко і Валі Хрущової. В юності, коли почала там грати, режисером охтирського театру був Яків Майтюренко. Він неперевершений, справжній корифей та майстер акторського мистецтва. Я була режисером театру з 1983 по 86-й роки. Тоді був сильний склад акторів: подружжя Шандиби, Олександр Галкін. Пам'ятаю, як ставили п'єсу «Пічка на колесі». - Зараз Ви - пенсіонер. Чи може людина творчої професії всидіти вдома, замкнутись на кухні, у побуті? - Для творчої людини - це неможливо, це просто - творче самогубство. Короткий час я перебувала саме в такому стані. Зараз працюю з дітьми, веду гурток акторського мистецтва, шкільний театр у сільській школі, в Комишах. - Чи цікаво сільським дітям грати в театрі? - Вони не менш талановиті, ніж міські. В нашому шкільному театрі займається 30 дітей різного віку, молодший і старший гурток. За один рік існування ми поставили декілька вистав, зокрема новорічна «Снігова королева».Приймали участь у «Веселому ярмарку» на сцені Охтирського РБК, Малопавлівського СБК. Зараз готуємо міні-виставу до Дня Перемоги. Сільські діти - дуже талановиті, розумні, яскраві й мудрі.Можливо, мудріші, ніж ми - дорослі, бо виросли вже в іншому світі, незалежному та вільному. Та все ж, щоб досягти майстерності, треба багато працювати. - Підведемо підсумки. Що таке театр, взагалі? - Театр - це дзеркало людської душі. Завдання актора - донести до свого глядача своє бачення світу, показати, як зробити цей світ кращим, добрішим,спонукати людей задуматись, як це можна зробити, задуматись над своєю життєвою позицією. А взагалі, найголовніше в нашому житті - це любов, до себе, до ближнього, до навколишнього світу. І завдання театру - щоб навчити людей відкликатись на Любов. - Тетяно Іванівно, ви ж іще пишете вірші? - Є така слабкість.Давно цим займаюсь. Моя душа відкликається таким чином на різноманітні події в природі, в особистому житті, в світі. Так з'являються мої поезії. Під впливом останніх подій в країні не сила мовчати:
«Не сила мовчати - брат йде на брата - Тетяна Іванівна дякую Вам за театр, за Любов і Вашу життєву позицію - зробити наш світ кращим. |