Шанс стати добрішими |
Автор Газета "Город А" | |
11.03.2014 г. | |
З охтирчанкою Аделью Лежненко ми познайомилися у церкві. Так-так, а саме в Успінському храмі Київського Патріархату, що неподалік від центральної площі міста. Адель Кімалівна -жінка своєрідна, а в чомусь, мабуть, і унікальна. Погодьтеся, не кожний день зустрінеш людину, яка не лише здобула дві освіти (медичну та музичну), але й досягла у цих двох абсолютно різних сферах діяльності значних успіхів. Ось що розповіла про це сама наша землячка: - Родом я з Охтирки. Закінчила спочатку школу № 8, а потім - Охтирське медичне училище(тоді в нас таке ще діяло). Далі були Харківський медінститут і багато років роботи лікарем швидкої допомоги. Паралельно я закінчила Охтирську музичну школу та Полтавське музичне училище за класом фортепіано. - Зараз Ви є старостою церковного хору. Що Вас пов'язує з хоровим співом? - Багато років життя та роботи. Майже два десятиліття я була регентом церковного хору у Свято-Миколаївському соборі Київського Патріархату, що у місті Кременчук. - А чому саме Київського? На це е якісь політичні причини? - Ні, скоріше естетичні. Якось я проходила біля собору і випадково почула, як читають молитву"Отче наш" українською мовою. Це мене вразило і, можна сказати,зачепило за живе. Адже церковнослов'янські піснеспіви із словами на зразок"пакі" або "іже" я ніколи до кінця не розуміла, а тут щось знайоме, рідне. Недарма ж у Писанні є такі слова: "Говоріть у церкві зрозумілою мовою!" - Чим відрізняється церковний хор від звичайного, світського? - Світський хор - спеціальність, церковний - стан душі. Ясна річ, хористи - теж живі люди і вони небездоганні. Наприклад, у Кременчуці у нас був хоровий колектив з 26 чоловік:усі чудові професіонали із спеціальною освітою. А от моральний рівень деяких з них залишав бажати кращого: люди лаялися, під час літургійних молитов могли розмовляти, ходити тощо. Буду відвертою: часом з ними доводилося говорити жорстко. І поступово хористи мінялися. Адже людина, яка з дня удень співає молитви або, приміром, читає псалми, просто не зможе залишатися такою, як була. - Виходить, правду кажуть, що церковний спів дає людині особливу благодать? - Звичайно! Я не раз переконувалася в цьому на власному досвіді і навіть читала про це у Чехова. - Зараз Ви є старостою, а не регентом? - Так, адже в нас зовсім маленький хор лише з трьох жінок. Нам хоча б іще один голос, бажано чоловічий. - Змінимо тему. Починається Великий піст. Чим він є особисто для Вас? - Піст - справа добровільна. Кожна людина обирає постити їй чи не постити з огляду на власні можливості, стан здоров'я й таке інше. Особисто ж я збираюся постити за всіма церковними канонами. І це насправді не так важко, як здається. Адже в піст можна їсти овочі, фрукти, картоплю, чорний хліб, горіхи, мед, пити чай. Також по суботах та неділях дозволяється олія, а на Благовіщення та Вербну неділю -навіть риба. Піст я вважаю цілком корисним для здоров'я (особливо в плані скидання зайвих кілограмів) та й фінансово не накладним. - Але ж піст це не лише утримання від їжі... - Безперечно! Піст, насамперед, це - очищення душі, час каяття, пробачення, милосердя. Саме у Великий піст особливо важливо регулярно ходити до церкви, хоча б тричі за ці сім тижнів сповідатися та причаститися. Ми повинні стримувати власні негативні емоції, особливо стосовно наших близьких, на яких ми найчастіше їх і викидаємо. Одним словом, піст - це наш шанс стати добрішими. Віктор Гаман |