Уроки Крут |
Автор Газета "Город А" | |
10.02.2014 г. | |
Історію України неможливо читати без брому: з гіркотою зауважив колись відомий письменник та політичний діяч Володимир Винниченко. Яскравий приклад тому - битва під Кругами,що відбулася 29 січня 1918 року. Кілька десятиліть тому інформацію про неї, як і про багато інших історичних подій, можна було знайти хіба що в архівах під грифом "Цілком таємно". Але часи міняються, і зараз Крути не лише вивчають у школі, а й офіційно відзначають їх роковини. Саме у рамках такого відзначення минулої середи в центральній міській бібліотеці відбулася зустріч-реквієм. Участь у ній,крім ентузіастів-бібліотекарів, взяли учні 10-х класів гімназії та керівник охтирського осередку товариства "Просвіта" Олександр Скиба. У своєму короткому, але змістовному виступі Олександр Миколайович нагадав присутнім основні перипетії крутянської трагедії. Отже, це був один з епізодів Громадянської війни в Україні. Точніше, йшлося фактично про зіткнення військ Радянської Росії під керівництвом колишнього царського офіцера Михайла Муравйова(у кількості за різними даними від 4 до 6 тисяч чоловік) та невеликого загону українських юнкерів та студентів на чолі з Аверкієм Гончаренком (400-600чоловік). Незважаючи на катастрофічну нерівність сил, українські вояки протрималися під Кругами (це район Бахмача на Чернігівщині) цілих п'ять годин,а через розібрану залізницю наступ більшовиків на Київ затримався на кілька днів. З боку вояків Української народної республіки загинуло до 150 чоловік,у тому числі, 27 студентів та гімназистів, які потрапили у полон та були розстріляні; з боку червоногвардійців - до 300 чоловік. Продовження ця історія отримала ще більш трагічне: таки потрапивши до Києва, "муравйовці"за якихось десять днів перебування там знищили п'ять тисяч чоловік. До речі,жорстокість Муравйова викликала засудження навіть з боку "залізного"Фелікса Дзержинського, а через неповні півроку після Крут він очолив невдалий антибільшовицький заколот у Поволжі і був вбитий. А тепер з минулого повернімося до сучасності. Чи можемо ми зробити з крутянських подій якісь корисні для нашого сьогодення висновки? Так, можемо! І перший з цих висновків стосується національної пам'яті. Тут українцям явно є чому повчитися у славного єврейського народу. Євреї пам'ятають свої національні трагедії(наприклад, Холокост часів Другої світової війни або геноцид давньоримських часів і зруйнування Єрусалимського храму, від якого нині залишилася тільки Стіна плачу), але й шанують свої перемоги: приміром, одне з їхніх релігійних свят, Пурім, встановлене саме на згадку про порятунок народу і знищення його ворогів (дивіться біблійну книгу Естер). Тож чи не варто й українцям крім своїх трагедій шанувати й перемоги -наприклад, річниці битв при Жовтих Водах,Батозі, Конотопі? І другий висновок: за трагедію під Крутами у великій мірі відповідальність несе тодішнє українське керівництво (включаючи того ж таки Володимира Винниченка). Це ж треба було додуматися: розпустити сотні тисяч українських вояків з фронтів Першої світової (мовляв, соціалістичній Україні армія непотрібна) і докотитися до того, що Київ стало нікому захищати, крім купки молоді! А чи не нагадує це нинішнє становище, коли українські збройні сили постійно скорочують, а їх боєздатність явно залишає бажати кращого? Дехто з наших військових навіть з гірким гумором називають армію УПА (Українська паперова армія). Звичайно, ми можемо сподіватися на миролюбність наших сусідів, але будемо відверті: ця миролюбність прямо залежить від сили нашої армії та держави в цілому. Віктор Гаман |