Обличчя держави |
Автор Газета "Город А" | |
20.01.2014 г. | |
Охтирчанин Валерій Мухін - звичайний на вигляд чоловік віком років під сорок. Навіть його військова форма не привертає до себе особливої уваги, адже військовиків на вулицях нашого міста традиційно дуже багато. І разом з тим, Валерій Валерійович - справжній миротворець. Та ще й який - досвідчений, загартований перебуванням у"гарячих точках" Африки та Близького Сходу! Біографія моя, - розповідає про себе наш земляк, - дуже проста: школа, профтехучилище, водійські курси від військкомату, а потім армія, армія і ще раз армія!" І справді, Валерій спочатку пройшов строкову службу в механізованій бригаді, що базувалась у кримській Феодосії (1992-1994 роки), а з 25 січня 1995-го й аж до сьогодні служить в охтирській військовій частині А-0563. Причому беззмінно займає всю ту ж відповідальну посаду заступника командира взводу, "вирісши" за цей часу званні від сержанта до старшини.Підпорядковуються йому сержант та семеро рядових контрактників. "Не буде перебільшенням сказати, - вважає старшина Мухін, - що саме молодші командири і, зокрема, наш сержантський склад є становим хребтом армії". І все ж, як охтирчанин став миротворцем? За словами Валерія, "алгоритм" тут діє наступний: спочатку командири підрозділів пропонують кандидатів для участі у миротворчому контингенті. Причому оскільки цих кандидатів завжди буває більш ніж достатньо, вони проходять через доволі суворий відбір. Враховуються фізична підготовка, професійні якості, дисциплінованість і, звичайно, стан здоров'я: потрібно пройти дві медичні комісії, у тому числі, в обласному шпиталі. Що ж до конкретно Валерія Мухіна, то він після всіх згаданих вище інстанцій проходив спеціальну підготовку на базі у Кам'янці-Подільському, де зокрема вивчав... португальську мову. Так-так, саме португальську, адже свою миротворчу місію він мав виконувати на території Анголи - колишньої португальської колонії у південно-західній Африці. "В Анголі, -згадує старшина, - я провів 9 місяців - з березня по грудень 1996 року. Служив заступником командира взводу інженерної розвідки. Діяли ми на території периметром близько 800 кілометрів: від столиці країни Луанди до Маланжа та річки Данга. Що мені найбільше запам'яталось у тій далекій країні? Мабуть, очі голодних дітей! Нашим же головним завданням було наведення мостів у районах,котрі потерпали від гуманітарних катастроф. Місцеве населення ставилося до нас дуже добре, адже ми не руйнували, а будували, перевозили гуманітарні вантажі,нерідко надавали людям медичну допомогу та й просто підгодовували їх. Ми, українці, були складовою частиною миротворців з 26 країн світу. Всі колеги нас поважали, а іноді так і навіть віддавали нашим машинам честь! Так було, наприклад, коли один з наших хлопців (до речі, охтирчанин), їдучи на КРАЗІ, підірвався на протитанковій міні. Так от, він після цього зумів довести свою дуже пошкоджену машину до пункту призначення!" А згодом, у 2002-2003 роках, старшина Мухін провів цілий рік у Лівані: на півдні цієї країни (від Середземного моря вздовж ізраїльського кордону аж до Голанських висот) наші сапери займалися знаходженням та розмінуванням численних мінних полів. Чи правда, що сапери помиляються тільки один раз? "Нас добре готували, аби ми не робили подібних помилок! - відповів на це Валерій Мухін. - А взагалі, коли у сапера виникає відчуття безкарності, йому потрібно відпочивати, бо в нашій роботі все побудовано на уважності". Чи є у старшини Мухіна плани щодо подальшої участі у миротворчих місіях? "Плани в мене є,- не без гумору відказав Валерій Валерійович, - скоріше щодо виходу на пенсію. Але якщо Батьківщина скаже нам "Треба!", ми відповімо "Так!" І додав: "Не секрет, що служачи за кордоном, можна непогано за нашими мірками заробити. Проте потенційним миротворцям завжди слід пам'ятати: вони мають бути не заробітчанами, а патріотами. Адже ми для іноземців є обличчям своєї держави, саме по нас судять про всю країну". Слова дійсно варті уваги! Віктор Гаман |